Людина без властивостей. Том III

Аґата помічала, що брат спостерігає за нею, але взнаки не давала. Коли западала мовчанка і їхні запитання й відповіді не те що уривались, а, здавалося, радше зависали, наче автомобіль з вимкненим двигуном, над глибокою й небезпечною провалиною, — в такі хвилини вона, відчуваючи, що Ульріхів погляд стежить за її рухами, також тішилася цією надрельністю і спокійним запалом, пов’язаним із цим возз’єднанням. А коли вони завершили розпаковувати й розкладати речі й Аґата сама лишилась у ванній кімнаті, сталася пригода, яка мало не вовком удерлася до цієї чарівної мирної картини. Аґата роздяглася до білизни в кімнаті, де тепер, покурюючи сиґарету, сторожем сидів біля її майна Ульріх. Хлюпаючись у воді, Аґата розмірковувала про те, що робити. Прислуги не було, дзвонити, отже, не мало сенсу так само, як і гукати, й не лишалося, схоже, нічого іншого, ніж загорнутися в Ульріхів купальний халат, що висів на стіні, постукати у двері й вислати брата з кімнати. Проте Аґата зраділо засумнівалася в тому, чи за таких серйозних довірчих взаємин, які поміж них хоч іще й не усталились, але щойно все ж таки виникли, — чи годиться їй, отже, поводитись, як юній дамі, і просити Ульріха вийти; тому вона поклала не допускати ніякої двозначної жіночности й постати перед ним природно, запанібрата, — такою, якою він мав сприймати її і не зовсім одягненою.

Та коли вона рішуче вийшла з ванної, серце в кожного з них несподівано забилося частіше. Обоє намагалися не показувати свого збентеження. Якусь хвилю обоє не могли позбутись отієї природної непослідовности, яка на пляжі дозволяє майже цілковиту голизну, а в кімнаті облямівку сорочки чи штанців обертає на контрабандистську стежку романтики. Коли Аґата постала у відчинених дверях на тлі освітленого передпокою, наче огорнена легеньким батистовим серпанком срібляста статуя, Ульріх безпорадно всміхнувся; намагаючись говорити аж надто невимушено, вона зажадала подати їй панчохи й сукню, які виявились, однак, аж у наступній кімнаті. Ульріх повів сестру до тієї кімнати, й Аґата, викликаючи в нього приховуваний захват, попростувала туди трохи аж по-хлопчачому, сама втішаючись цим зі своєрідною впертістю, до якої схильні вдаватися жінки, коли не почуваються під захистом своїх спідниць. Згодом, коли Аґата, наполовину вдягнувши сукню, а наполовину зашпортавшись у ній, покликала Ульріха на допомогу, сталася нова пригода. Поки він порався коло застібок у неї на спині, вона — без сестринських ревнощів, ба більше, навіть якось аж задоволено — збагнула, що він чудово розуміється в жіночому одязі, й сама жваво поверталася туди й сюди, як того й вимагав характер цього процесу.