Людина без властивостей. Том III

Так він казав, казав досить спокійно, ніби провадив світську бесіду й перед ним сиділа чужа жінка; говорячи, він, по суті, намагався вибратись на поверхню, тому що в цій їхній зустрічі його бентежило поєднання завершености й початку.

Але сестра, вислухавши Ульріха, спитала:

 — То ти, отже, пропонуєш, щоб ми поселилися в готелі?

 — Та ні, в жодному разі! — поквапився запевнити її Ульріх. — Хіба що іноді, як кудись поїдемо.

 — А на решту часу поставимо собі на якому-небудь острові курінь або десь у горах зруб?

 — Ми влаштуємося, звичайно, тут, — відповів Ульріх поважно, як це такій розмові й годилося.

Їхня бесіда на хвилю урвалась; Ульріх підвівся й заходив туди-сюди кімнатою. Аґата вдала, ніби поправляє щось в облямівці сукні, й нахилила голову нижче від того рівня, на якому доти зустрічалися їхні погляди. Зненацька Ульріх спинився й силувано, але щиро промовив:

 — Аґато, люба моя, є коло питань, яке дуже широке, але не має центра. І всі ці питання зводяться до одного: «Як мені жити?»

Аґата встала й собі, але на нього все ще не дивилася. Тільки стенула плечима й сказала:

 — Треба спробувати! — До чола їй прилинула кров; та коли вона підвела голову, очі її пустотливо сяяли, й лише на щоках затримався рум’янець, немовби, пропливаючи, хмарка. — Якщо ми хочемо лишитися разом, — промовила вона, — то насамперед ти маєш допомогти мені розпакувати речі й розкласти їх, куди треба, а також допомогти мені переодягтися, бо покоївки я тут ніде не бачила!

Нечисте сумління знов електричним струмом ударило її братові в руки й ноги, ґальванізувавши їх, щоб вони зарухалися й під орудою Аґати і з її допомогою надолужили його неуважність. Він заходився спорожнювати шафи так, як ото мисливець патрає дичину, й пішов зі своєї спальні, поклявшись, що тепер вона належить Аґаті, а сам він, мовляв, уже десь знайде собі канапу. Ульріх жваво переносив хатні речі, які доти тихенько, мов квіти в декоративному саду, жили на своїх місцях, очікуючи єдиної переміни у своїй долі, коли їх вибере собі чиясь рука. На стільцях повиростали гори костюмів, а на скляних поличках у ванній кімнаті — після того, як там усі причандали для догляду за тілом були ретельно відсунуті в один бік, — утворилися чоловічі й жіночі відділення; і коли весь лад було більшою чи меншою мірою обернено на безлад, забутими на колишньому місці врешті лишилися тільки Ульріхові лискучі шкіряні пантофлі, що нагадували тепер ображену болонку яку викинули з її кошика, — жалюгідне видовище зруйнованого комфорту з його не менш приємною, аніж нікчемною природою. Але розчулюватися з цього приводу часу не було, бо вже надійшла черга Аґатиних валіз, і хоч їх було, здавалося, й не багато, в них виявилося невичерпне багатство дбайливо складених речей, які, виходячи на волю, розстилалися й просто-таки розквітали в повітрі сотнями троянд, що їх штукар видобуває зі свого капелюха. І все це треба було розвішати й розкласти, пострушувати й поскладати стосиками, а позаяк Ульріх допомагав, то не обходилося без інцидентів і сміху.