Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
— Слід гадати, що брати й сестри бодай половину цього шляху все ж таки вже пройшли! — вкинула Аґата чомусь охриплим голосом.
— Можливо, близнюки.
— А хіба ми — не близнюки?
— Безперечно! — раптом ухилився від прямої відповіді Ульріх. — Близнюки трапляються рідко. А близнюки різної статі — взагалі велика рідкість. А якщо вони, до того ж, іще й різного віку й дуже довго майже не знали одне одного, то це — вже диковинка, справді гідна нас! — заявив він, повертаючись просто до веселого марнослів’я.
— Але ж ми зустрілись як близнюки! — стояла на своєму Аґата, не піддаючись його тону.
— Тому що несподівано виявились однаково вбраними?
— Можливо. І взагалі! Ти, звісно, можеш сказати, що то була випадковість. Але що таке випадковість? Гадаю, саме вона — доля, фатум, називай це як хочеш. Тобі ніколи не здавалося випадковим те, що ти народився саме собою? Двічі випадково те, що ми — брат і сестра.
Так витлумачила це Аґата, й Ульріх скорився цій мудрості.
— Отже, оголошуємо себе близнюками! — погодився він.
— Тепер ми — симетричні творіння примх природи: обоє такого самого віку, такого самого зросту, в обох однакові чуб і коси, й людськими шляхами простуватимемо ми в однаковому смугастому одязі й з однаковими шаликами на шиї. Але хочу звернути твою увагу на те, що люди поглядатимуть нам услід трохи розчулено, а трохи насмішкувато, як це буває завжди, коли хтось нагадує їм про таємницю їхньої появи на світ.
— Але ж одягатися ми зможемо якраз і по-різному, — заперечила, розвеселившись, Аґата. — Коли одне буде в синьому, друге буде в жовтому, або червоне поєднуватимемо із зеленим, а коси або чуб можна буде пофарбувати у фіолетовий колір чи в пурпуровий, і я намощу собі горба, а ти собі — черево. Але ми однаково близнюки!
Але на цьому жарт видихнувся, привід для нього вичерпався, і обоє на хвилю примовкли.
— А ти знаєш, — раптом озвався згодом Ульріх, — що ми розмовляємо про досить серйозні речі?!
Щойно він це сказав, сестра знову прикрила очі віялами повік і зі схованою за ними готовністю дала йому говорити далі самому. А може, то лише здавалося, що вона заплющила очі. В кімнаті стояли сутінки; ввімкнене світло не так увиразнювало речі довкола, як, падаючи на них ясними плямами, розмивало їхні обриси. Ульріх повів далі:
— Так само, як міф про поділ людини, можна згадати й Піґмаліона, Гермафродита чи Ізіду й Осіріса, адже це — щоразу те саме, тільки на інший лад. Ця потреба в двійникові другої статі стара, як світ. Вона прагне кохання істоти, котра була б цілком схожа на нас, та все ж не така, як ми, прагне чарівного створіння, котрим є ми, але котре й саме лишалося б чарівним створінням, а насамперед духом самостійности й незалежности перевершувало б усі наші вимисли. Цю мрію про флюїд життя, який, незалежно від обмежень фізичного світу, виявляється у двох однакових формах, самотня алхімія породжувала в ретортах людських голів уже безліч разів…
Ульріх затнувся; йому вочевидь спало на думку щось таке, що завадило говорити далі, і він завершив такими, майже непривітними словами:
— Адже сліди цього ще трапляються навіть серед звичайнісіньких, буденних обставин кохання — у привабливості, пов’язаній з кожною переміною, з кожним перевдяганням, так само як і в значенні відповідности й повторення себе в комусь іншому. Невеличкі чари зостаються чарами, незалежно від того, бачиш уперше голою яку-небудь жінку чи вперше в закритій сукні дівчину, котру доти звик бачити голою, і всі глибокі, відчайдушні любовні пристрасті пов’язані з тим, що людина придумує собі, нібито її найпотаємніше «я» підглядає за нею із-за завісок чужих очей.
Це звучало так, немовби він просив її не переоцінювати того, про що вони розмовляли. Аґата, однак, ще раз згадала про те, якою блискавкою її вразив подив, коли вони вперше побачили одне одного в однаковому домашньому одязі, немовби повбиралися на маскарад. І вона відповіла:
— Виходить, таке триває вже тисячі років. Та хіба це легше зрозуміти, якщо його пояснювати з погляду двох ілюзій?!
Ульріх мовчав.
А по хвилі Аґата радісно сказала:
— Але ж у снах так воно й буває! Там усе ж таки іноді бачиш себе чимось іншим. Або зустрічаєш себе у вигляді чоловіка. І тоді ставишся до нього так добре, як ніколи не ставишся до себе самої. Ти, мабуть, скажеш, що то — сни сексуальні, але мені здається, що це феномен багато давніший.
— І часто тобі сняться такі сни? — поцікавився Ульріх.
— Іноді. Рідко.
— А мені такі не сняться ніколи, — зізнався він. — Я таких снів не бачив уже цілу вічність.