Людина без властивостей. Том III

За всім цим Ульріх якось непомітно для себе забув про теперішню Бонадею; в задумі повернувшись до неї спиною й підперши рукою голову, він дивився крізь стіни на щось далеке-далеке, коли оце його глухе мовчання спонукало її нарешті розплющити очі. Цієї хвилини він, ні про що не здогадуючись, міркував про те, як одного разу перервав був поїздку, не доїхавши туди, куди хотів, бо той прозорий день по-звідницькому скинув таємниче покривало з околиць, спокусив його вийти зі станції на прогулянку, а коли настала ніч, облишив без речей у якомусь містечку, де він саме опинився, проблукавши кілька годин. Ульріх узагалі, як йому пригадувалося, завжди схильний був завіюватися хтозна-куди й на хтозна-скільки часу і ніколи не повертатись тим самим шляхом; і раптом один дуже далекий спогад, що належав до того періоду його дитинства, куди він зазвичай ніколи не діставався, пролив світло на його життя. Крізь шпарину незмірно короткого часу він, здалося йому, знову відчув оте загадкове бажання, що тягне дитину до речі, яку вона бачить і хоче її торкнутися чи навіть стромити до рота, на чому й завершуються, немовби зайшовши в глуху вуличку, всі чари; і стільки ж, мабуть, часу йому здавалося, ніби точнісінько таке саме, не краще й не гірше, і те бажання дорослих, яке вабить їх у далеку далину, щоб зробити її близькою, бажання, що володіло й ним самим і, судячи з його лише трохи замаскованої допитливістю беззмістовности, вочевидь вирізнялося якоюсь необхідністю; і втретє тло цієї картини обернулося, нарешті, на той сповнений нетерпіння й розчарування епізод, в який, хоч обоє вони цього й не прагнули, вилилося їхнє нинішнє побачення. Оце вилежування поруч у ліжку тепер видалося йому таким по-дитячому наївним і безглуздим, що далі вже нікуди. «Але що ж можна цьому протиставити — оту застиглу, повітряно-безмовну любов до далекої далини, таку саму безплотну, як день ранньої осени? — спитав він себе. — Теж, мабуть, просто своєрідна дитяча гра, — із сумнівом подумав він і пригадав кольорові картинки з тваринами, картинки, що їх у дитинстві він любив палкіше, ніж оце сьогодні свою подругу. Але Бонадея надивилася на його спину вже досить для того, щоб усвідомити свій неталан, і сказала йому: