Штани з Гондурасу

Біля свого двору Курочка зійшов. Подякував голові, що підвіз його. І тут же наткнувся на Гаврюшу:

— Чуй, Михайловичу, Клавка Мотрончина того. З чорнявеньким у зоопарку… Жінки вільховецькі бачили, коли на екскурсію їздили. Хотіли упіймати її. Дак втекла…

— То скажіть Мотроні. Чого ви мені кажете?

— Да так.

— Заходьте на подвір’я. Чого стоїте у хвіртці?

Гаврюша підійшов до колодязя:

— Колодязь уже викопав? Вода є?

— Дуже мало.

— Скрізь у колодязях вода впала. І в Килі, і в діда Затірки, і у Володьки. Щось у світі, Михайловичу, робиться не те. Все, кажуть, той космос наробив. Чув? Америку зовсім заливає.

— То, може, наша вода втекла до Америки?

— Що там, своєї нема? Вони там, брат, живуть… Там води хвата. Он пепсі-колу нам продали. Вадька привозив. Куди твоє діло… Дід Затірка тебе шукав.

— Що він хотів?

— Хто його знає. Мо’, орла хотів тобі подарувати.

— Якого орла?

— Ну, він же ріже. З дерева. Всяку звірину. І роздає. Чудак. Продав би. Володьчиниго Васька вчить різати. Дак Володька вже два орли продав дачникам. По червінцю. Дід як дізнався, перестав з Володькою говорити. Каже: «Я з твого сина хотів виховати художника, а ти робиш з нього спекулянта».

— А в діда є свої діти?

— Нема. Був син. На інженера вчився. І загинув. У горах. Ото що лазять з вірьовками… Теж чудний. Таку роботу мав… Нада йому були ті гори… Правильно я кажу? Ге?

— Неправильно. Значить, людина без цього жити не могла.

— Як це не могла? Що, йому гроші за це платили? Дак-от бач. Поліз — і нема.

— Кумейків Петро ось не ліз. І нема.

— Дак Петро на мотоциклі розбився. Гнав дуже.

— Чи ось сусідка ваша. Ганна. І на гору не дряпалася, і на мотоциклі не гнала. А також нема. Кожному своє…

— Здрастуйте, Михайлович! — гукнув з-за воріт дід Саня.

Дід Саня з двома глибокими шрамами на лиці. Хтозна від чого. І з довгим від природи носом. Завжди з’являється несподівано. Коли точиться якась дискусія. І переносить ту дискусію у зовсім інше річище. Тоді, коли течія дискусії набирає майже катастрофічного розгону, він так само несподівано зникає.

— Здрастуйте, діду!

— Сам приїхав чи з жінкою?

— А де ж у нього та жінка? — втрутився Гаврюша.

— Я тебе не питаю. Може, чоловік женився.

— Нема на кому, діду. Ніхто мене не хоче.

— Таке скажеш. Будь-яка дівка з села за тебе піде.

— Йому просту ніззя, — сказав Гаврюша. — Йому треба артистку. А це, я тобі скажу, не солодко. Візьми, к приміру, балерину. І весь час переживай, що вона впаде…

— Хто тобі вікна ставив, Михайловичу? — раптом перевів розмову дід Саня.

— Сам.

— Та йди к фенькіной матері! Сам. Може, й двері сам?

— І двері сам.

— Хіба ти вмієш?

— Ти що, — втрутився Гаврюша. — Чоловік у школах вчився. Образований. У нього даже витерпас є.

— Ти хочеш сказати, що ти також образований? Бо в тебе ватерпас?

— О, у мене витерпас вже давно. У мене, брат, витерпас що куди твоє діло. В селі такого нема. Я ще коли був бригадиром дорожньої бригади…