Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Клуб села Вільхівки тримався на чесному слові, трьох стовпах, що підпирали стелю, і на завідуючому клубом. Якби завідуючому не треба було отримувати зарплату, клуб уже давно розсипався б. Афіша на обчухраній до драниць стіні сповіщала:
Нові односельці вже не раз просили Курочку:
— По телевізору виступаєте, може, виступили б і перед нами.
І ось він на сцені Вільхівського клубу.
Невеличкий зал заповнений дідами й бабами. Рідко, як маки у сучасному житі, рум’яніють молодиці та бронзовіють їхні чоловіки.
У першому ряді сидять баба Груня, Киля, Степанівна, Іванівна, Марківна, Гаврюшина Василина. А в центрі — Гаврюша з гармошкою.
Оскільки на сцені, крім телевізора, нічого нема, Курочка став поруч з ним.
Спочатку Курочка розповів, що таке композитор і що він робить. Одні кричали «знаємо», інші — «розкажіть». Тоді для ілюстрації композитор сказав, звернувшись до Гаврюші:
— Ось ви, Сильвестровичу, знаєте якусь пісню?
— Яку тобі нада? — конкретно спитав Гаврюша.
— А яку ви знаєте?
— Яку я знаю? Я знаю, брат, пісень, що куди твою…
— Ну, ось заграйте яку-небудь.
Гаврюша вийшов з гармошкою на сцену. Поправив на голові капелюх. Розтягнув міх. І полилася відома всім бадьора мелодія.
Він притупував ногою. У залі плескали.
— Ще? — питав Гаврюша. — Може, «яблучко»?
— Ні, ні! — зупинив його Курочка. — А ви знаєте, що ту пісню, яку ви грали, написав я?
Гаврюша насунув на очі капелюх. Ніяково посміхнувся:
— Нє-є, Михайловичу. Ту пісню образований чоловік написав. Я вже давно її знаю. Ще тебе тут в селі не було.
Тоді Курочка заговорив на тему дітонародження у селі. Хотів би створити музичну студію, а дітей нема.
— Он Клавка Мотрончина. Може, двійню скоро родить! — крикнув дід Саня.
Курочка зрозумів, що це камінь в його город. І в город того кучерявого. Але поскільки того в клубі не було, композитор гідно взяв весь удар на себе.
Проковтнув гірку пілюлю. Але тримався. І гідно відповів:
— Спасибі хоч їй, що народить!
Дід Саня не вгавав:
— Тут одним спасибі не одбудешся…
— В держави вистачить і ясел, і садків, — сказав під оплески Курочка. І спитав: — Може, в кого є якісь запитання?
Першим підняв руку той же дід Саня:
— Михайловичу, а ти міг би бути міністром?
На це запитання замість Курочки відповів Гаврюша:
— Конєшно, міг би. Я й сам міг би бути міністром. Сидиш собі і бамажки підписуєш… От токарем… Там, брат, треба кебети. Ще не туди руку встромиш…
Дід Саня знову підняв руку.
— Сиди! — смикнула його баба Груня. — Допався як дурень до барабана. Може, і я хочу щось запитати. Скажіть, Михайловичу, що там у світі зараз коїться?
Курочка знову не встиг відповісти. Знову вліз Гаврюша:
— Що у світі? У світі, брат, тяжко. Фашист оп’ять задирається. Газети треба читати. І телевізор слухать…
— Чи ж йому, паскуді, однієї війни мало? — сердилася баба Груня.
— І японець вооружається, — продовжував Гаврюша. — А Америка, так та, брат, уся в ракетах…
— А я тебе питаю? — перепинила його баба. — Що ти розбалакався, як дяк на хрестинах.
Курочка побачив, що виникає конфронтація. Сказав, що Сильвестрович має рацію. У світі становище зараз дуже напружене.
— Телевізор треба дивитися. І газети читать, — кинув підбадьорений Гаврюша.
— Я тебе як зараз вчитаю… Балалайка ти невгомонна! — кинула сердито баба Груня.
З місця підвівся дід Затірка:
— Михайловичу, ти мені скажи ось що: чому в селі зараз пісні не чути?
— Думаю, діду, що це вам більше знати. Співали, в основному, вечорами. І, в основному, молодь. Подивіться на наш зал. Дуже багато молоді? А старому навіть якби хотілося заспівати, то його увечері вже на сон хилить. Та ще отой проклятий диверсант! — показав на телевізор. — Отак всього потроху. Тепер, діду, світ, в основному, слухає, а не співає.
Дід не погоджувався.
— А я думаю, Михайловичу, справа трохи в іншому. Я думаю, село зараз зажиріло. Заторгувалося. Колись у вихідні дні збиралися то біля однієї хати, то біля іншої. Поспівали, пожартували. А тепер, кожне сидить навпроти свого дому на лавочці і торгує. Хто молоком, хто яєчками, хто сиром, хто картоплею, а хто вже й кропиву продає.
— Дивак! — почав Гаврюша, звертаючись до Курочки. — Я ж, казав, Михайловичу, дивак.