Чорнильне серце

У самій церкві було куди темніше. Статуя Каприкорна тьмяно полискувала в сутінках, а поміж колон стояла така темінь, немовби сама ніч сховалася тут од світла прожекторів. Лише над Каприкорновим кріслом світилася одна-однісінька лампочка, а сам він сидів, знуджено відкинувшись на спинку. На ньому був шовковий халат, що переливався, мов павичеве пір’я. І цього разу позад нього стояла Сорока, але в тьмяному світлі було видно лише її бліде обличчя над чорною сукнею. Унизу біля сходів в одній із бочок палав вогонь. Дим їв Меґі очі, на стінах і колонах танцювали мерехтливі відблиски полум’я, і здавалося, ніби горить уся церква.

— Почепіть ганчірку на вікно його дітям, і хай це буде останнє попередження! — почула Меґі Каприкорнові слова, хоч розмовляв він неголосно. — Змочіть її бензином так, щоб з неї аж текло, — напучував він Кокереля, який стояв з іще двома чорними куртками внизу біля сходів. — Коли вранці той бовдур прокинеться й відчує запах, то, може, нарешті втямить, що мій терпець ось-ось урветься.

Кокерель коротко кивнув головою, крутнувся на підборах і знаком показав решті двом іти за ним. Обличчя в усіх трьох були вимазані сажею, а в петельці у кожного стриміла червона півняча пір’їна.

— A-а, доця Чарівновустого! — глузливо кинув Кокерель, накульгуючи повз Меґі. — Ти диви, а татусь по тебе й досі не приїхав. Видко, не дуже за тобою стужився!

Решта двоє засміялись, і Меґі відчула, як кров шугонула їй в обличчя.

— Ну нарешті! — вигукнув Каприкорн, коли Баста підійшов з дівчинкою до сходів. — Чого так довго?

На вустах у Сороки промайнуло щось схоже на усмішку. Жінка трохи випнула спідню губу, і це надало її худому обличчю вельми задоволеного вигляду. Саме це задоволення стривожило Меґі куди більше, ніж похмура міна, яку звичайно виставляла напоказ Каприкорнова мати.