Чорнильне серце
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-065-9
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильне серце». Краткое содержание книги:
Невдовзі таємницю Мо розкрито. Він, виявляється, має надзвичайний дар — втілювати в життя історії, оживлювати їхніх героїв. Чимало років назад він випадково вичитав з книжки у наш світ бездушного злочинця. І от тепер цей злодій полює на Мо та його рідкісний талант.
Меґі поринає у карколомні пригоди, в яких уявне переплітається зі справжнім. І тепер саме від неї залежить, як завершиться історія, що полонила їх усіх.
— Два дні. — Сорока вийшла східцями нагору й знову стала за кріслом у Каприкорна. — Якщо збираєшся скликати своїх людей з решти опорних пунктів.
Каприкорн наморщив лоба.
— Звичайно. А чом би й ні? Пора знову дати всім невеличкий наочний урок. Бо останнім часом дисципліна в нас далеко не така, як треба.
По цих словах він перевів погляд на Басту. Той похнюпив голову, так ніби всі невдачі останніх днів важким тягарем лягли на його плечі.
— Отже, післязавтра, — повів далі Каприкорн. — Щойно стемніє. Тільки нехай Даріус спершу влаштує дівчинці іспит. Нехай вона що-небудь вичитає: я хочу переконатися, що ця фея з’явилася тут не випадково.
Баста знов загорнув Дінь-Дінь у куртку. Меґі хотілося затулити собі вуха, аби лиш не чути відчайдушного теленькання феї. Дівчинка стисла вуста, щоб вони не тремтіли, й поглянула вгору на Каприкорна.
— Я для тебе не читатиму! — заявила вона. Її голос пролунав у церкві, мов голос чужої людини. — Не читатиму жодного слова! Я не вичитуватиму тобі ні золота, ні, тим більше, отого твого… ката! — Останнє слово вона просто-таки жбурнула в обличчя Каприкорна.
Але той лише знуджено грався поясом від халата.
— Відведи її назад! — наказав він Басті. — Пізно вже. Дівчинці пора спати.
Баста штовхнув Меґі в спину:
— Чула? Ворушись!
Меґі востаннє подивилась на Вогнерукого, потім спроквола рушила поперед Басти до виходу. Порівнявшись із другою сіттю, ще раз звела погляд угору. Обличчя незнайомої жінки так само лишалося в тіні, але Меґі здалося, що вона впізнала очі, тонкий ніс… А якщо уявити собі, що коси в жінки трохи світліші…
— Іди, йди! Чого стала?! — гримнув ззаду Баста.
Меґі послухалася й рушила далі, раз у раз озираючись.
— Я цього не зроблю! — крикнула вона, вже майже дійшовши до церковних дверей. — Обіцяю! Нікого я йому не вичитаю! Нізащо!
— Не обіцяй нічого такого, чого не зможеш виконати! — кинув Баста, відчиняючи двері. Потім схопив її за лікоть і знов потяг на яскраво освітлений майдан.
Чорний кінь ночі
Він нахилився й дістав крихітку Софі з кишені своєї камізельки. І ось вона стояла босоніж, у нічній сорочечці, вся тремтіла й роззиралася навсібіч. Довкола клубочився туман і хвилями котилися якісь примарні випари.
— Де це ми? — спитала вона.
— У Країні Снів, — відповів велет. — Ми там, звідки приходять сни.