Чорнильне серце
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-065-9
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильне серце». Краткое содержание книги:
Невдовзі таємницю Мо розкрито. Він, виявляється, має надзвичайний дар — втілювати в життя історії, оживлювати їхніх героїв. Чимало років назад він випадково вичитав з книжки у наш світ бездушного злочинця. І от тепер цей злодій полює на Мо та його рідкісний талант.
Меґі поринає у карколомні пригоди, в яких уявне переплітається зі справжнім. І тепер саме від неї залежить, як завершиться історія, що полонила їх усіх.
— Закоханому море по коліна! — всміхнувся Пласконосий.
Але Баста лише похитав головою.
— Ні, через кохання цей бруднорукий сюди не прийшов би, для цього в нього надто холодна голова. Він прийшов сюди по книжку, еге ж? Ти ж бо й досі не можеш забути отих своїх фей з крильцями й смердючих кобольдів. — Баста майже ніжно провів ножем по горлу Вогнерукого.
У того раптом перехопило подих. Він просто забув, на якому він світі.
— Марш у свою кімнату! — гримнула Сорока на дівчину по другий бік ґрат. — Чого стовбичиш?!
Вогнерукий почув, як за спиною в нього зашурхотіла сукня, потому клацнули, причинившись, двері.
Баста все ще не відводив ножа від горла Вогнерукого, та коли він надумав повести вістрям вище, до підборіддя, Сорока схопила його за лікоть.
— Годі! — різко кинула вона. — Облиш свої жарти, Басто!
— Та вже ж, бос звелів привести його живим-здоровим! — 3 голосу Пласконоса можна було здогадатися, що цей наказ він не схвалює.
Баста востаннє провів ножем згори донизу по горлу Вогнерукого, й лезо блискавично сховалося в колодочці.
— А шкода! — зітхнув він.
Вогнерукий відчув на собі його подих. Він свіжо й різко пахнув м’ятою. Ходили чутки, нібито одного разу дівчина, яку Баста хотів поцілувати, сказала, що в нього з рота смердить. Дівчині це добром не минуло, але Баста відтоді зрання до смеркання жував листя м’яти.
— З тобою, Вогнерукий, завжди приємно було пожартувати, — сказав він, відходячи.
— Відведи його до церкви! — наказала Мортола. — Я доповім Каприкорнові.
— А чи ти знаєш, що бос на твою німу подругу важким духом дихає? — прошепотів Пласконіс до Вогнерукого, йдучи по другий бік від нього. — А завше ходила ж у його улюбленицях…
На мить Вогнерукий відчув майже полегкість. Отже, Реза його не зрадила.
І все ж таки не треба було просити в неї допомоги. Ні, не треба було.
Тихі слова
Вона любила, коли він плакав, отож підставила свого гарного пальчика й спостерігала, як по ньому котяться його сльози. Розмовляла вона тихо-тихо, і спершу він не міг розчути, що вона каже. Потім таки розчув. Вона казала, що коли діти віритимуть у фей, то вона, як їй здається, зможе видужати.