![Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/8/4/7/shlyah-bogomola-imperator-poveni-romani-download.jpg)
Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
- Автор: Ешкилев Владимир Львович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6885-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
— Здуріла!.. Моя донька здуріла! — заквоктав костоголовий. — Йде війна, Драбант кудись подівся, Кривоніс стоїть під Баром[151], і ми ось тут, серед despoliatoris[152] і повішеників. А їй раптом приперло заміж!
— Отож-бо… Без Драбанта ми, батечку, нікуди звідси не виберемося. Він воїн-лицар, його бояться і поважають, а ми з вами зовсім не воїни… Ми без Драбанта і сюди не дійшли б. Що, неправда, скажете?.. Без нього нас вб’ють на переправі або на Кучманському шляху.
Каштан протягло зітхнув і подивився на тіло осавула.
— А з цим тепер що робити?
— Ніхто не бачив, що це ви його… А я скажу, що він ґвалтував мене, а я захищалася.
— Приблуда, може, тобі й простить, а от інші не простять… Бачив я, як вони на тебе учора дивилися, — зауважив Каштан. — Ти краще нічого не розповідай нікому. Або вкажи на того хтивого ченчика, що вкрав Драбантового гамана. Скажи coram hominibus[153], доню, що це він убийничає в лісі. — Костоголовий зробив паузу, потім додав: — Без Драбанта дійсно тяжко нам буде…
Він відтягнув убитого осавула у глиб лісу, знайшов залопушилу яму, вклав до неї тіло козака і притрусив гілками. Потому повернувся, накинув на Нікту жупан, вкрадений в отамановій хаті, і повів доньку назад до села.
— Але, з іншого боку, — вголос міркував він дорогою, — Драбант вельми дивний чоловік, може, навіть небезпечний. Знає багато алхімічних трактатів і писань східних мудрагелів, читав «Pimander»[154], але якось не так знає, а іншочинно… Скільки йдемо з ним, а я його не можу зрозуміти до кінця… Деякі його вислови подібні до вчення фаталіста та вільнодумця Асколія, котрий відкидав свобідну волю і Божу Всемогутність, а інші — до єресі Ериґенція про множинність світів… А може, він є адептом того таємного і небезпечного товариства, котре заснував у часи Соломонового Храму фінікійський князь Ґірам?.. Дідько лисий його зрозуміє, хто тепер вештається немирними шляхами, яких вурдалаків вигнала з потаємних лігвищ ця клята війна… А чи вгадаєш, доню, кого мені часом нагадує наш пречудовий Драбант?
— Ту сучку Сапфіру.
— Вгадала! Ти теж помітила?
— Червоних жуків?
— І всі ці теревені про інші світи і Потік Хореф…
— Так.
— А Сапфіра була ще та відьма, — визначив Каштан і плюнув. — Я думаю, вона дуже добре зналася на отрутах і дурманних травах і, — перейшов на шепіт костоголовий, — вміла залишати своє матеріальне тіло і переселятися у тіла тварин та інших людей. Покійний Балтазар дуже її боявся, особливо коли побачив, як вона дресирує тих пекельних жуків. Він мені тоді казав: стережися, мовляв, Юрію, накличе Сапфірка на нас біду-недолю. Як у воду дивився…
— Вона могла залізти у тіло Драбанта?
— Чому б ні? У Львові я знав двох сестер-характерниць[155] — Ликеру і Циприяну. Вони жили біля каплиці святого Флоріана на Підзамчому й уміли мінятися тілами. Бальзамувальник Цихельс з Королівської площі може це підтвердити, він теж бачив їхні переселення…
— А я знаю, — раптом сказала Нікта, — у чиє тіло Сапфірі хотілося б переселитися найбільше.
— ?..
— У моє!
Четверті від ротонди двері ключареві відчинити не вдалося. Ключ не повертався, навіть коли Анемподест дозволив використати свій кинджал як важіль.
— Сто вісім років! — розвів руками Гімнософіст. — Цих дверей ніхто не відчиняв понад століття. А циліндрові замки треба змащувати хоча б щоіндиктно[156]… Але ж до всього не доходять руки.
— Занедбав ти, чоловіче, службу, — підсумував прочанин.
Він оглянув приміщення, в якому припинилася їхня втеча. Майже кубічна кімната, захаращена книжковими шафами, освітлювалась двома заґратованими віконцями, розташованими на висоті двох людських ростів. Анемподест розкрив найближчу шафу й витягнув фоліант у шкіряній палітурці.
— Ти не зможеш прочитати, матнійцю, — зауважив ключар, спостерігаючи за його діями. — Це колекція магічних книг Мерліна і його внука Меґіна Корвіта, що жили у лісі Вінґ. Вони написані мовою андраті, якою розмовляли на півночі Древньої Імперії дві тисячі років тому. Я колись хотів знайти у цих книгах рецепти мавзолейних бальзамів, але не зміг зрозуміти навіть назв розділів. Уже у часи Пізньої Імперії тих, хто міг читати книги Мерліна, можна було перелічити на пальцях. Усе втрачено…
— Може, допоможеш пересунути шафу? — поцікавився учень авви Макарія.
Шун’ята махнув рукою, сів, підібгав під себе ноги й заглибився у самоспоглядання.
Анемподест витягнув з шафи усі фоліанти і зрушив її з місця. З-під меблів раптом полізло юрмище чорних комах. Вже укотре за цей день чоло прочанина вкрилося потом. Він дивився на розповзлу дрібноту, наче загіпнотизований, і чекав, що вони ось-ось почнуть зліплюватися у чорну потвору.
151
Б а р — до 1648 року це місто вважалося найбільш неприступною фортецею на сході Речі Посполитої. 21 липня 1648 року козацьке військо під проводом полковника Максима Кривоноса підійшло до Барської цитаделі, а 25 липня її було взято штурмом.
152
D e s p o l i a t o r i s (лат.) — дослівно: «ті, що роздягають догола», себто — розбійники.
153
Перед людьми (лат.).
154
Трактат італійського філософа Марсіліо Фічіно (1433—1499), присвячений натурфілософії та астрології.
155
Слово «характерник» у лексиконі українців XVII ст. означало приблизно те саме, що тепер «екстрасенс».
156
І н д и к т — проміжок часу у 15 років. У Візантійській імперії індиктами називалися проміжки між щоп’ятнадцятирічними переписами платників податків.