Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
- Автор: Ешкилев Владимир Львович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6885-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
— Це не астоми, чужинче, це прості таргани, — раптом почув він голос Гімнософіста. Ключар роздушив кількох комах і подивився на заґратоване віконце.
— Ну доберешся ти до нього, а як знімеш ґрати? — спитав він.
— А тим ґратам кілько століть?
Колишній Орфей кивнув на знак розуміння і почав допомагати Анемподестові. За півгодини вони спорудили піраміду з шаф та книжок, що сягала віконця. Прочанин видряпався на неї і заходився колупати обмурівку залізних прутів. Замазка відпадала трикутними шматками.
— Скоріше можеш? — раптом спитав Гімнософіст.
— Що сталося?
— Послухай.
Прочанин припинив колупання і прислухався. Десь здалеку чулися важкі удари.
— Це нападник?
— Мабуть. Здається, хтось, або щось, руйнує двері до таємного виходу з Музею. Двері там неабиякі, з чавунних штаб і дубових дощок. Якщо це лише Чорний Жмут, то протримаються вони довго… Але я не впевнений, що це саме він. З часів Німфейського Антикарнавалу з’явилося багато нових форм Зла з якостями і спроможностями, які б здивували отців-класифікаторів…
Анемподест схопив ґрати обома руками й потягнув на себе. Вони несподівано легко випали зі стіни, прочанин не втримався і скотився униз. Уже через кілька хвилин вони з ключарем стояли посеред тихого парку, освітленого сутінковими променями зеленого сонця. Сутінки розфарбували небо Опадла фіолетом і стронцієм, немов хтось роздушив яфини на жовтому шклі вітража. В різких кольорах опадлійського вечора Анемподест несподівано відчув неясний заклик якоїсь свіжої сили, немов крізь сіро-зелені бутафорні лаштунки пробилося дихання чогось справжнього. Він озирнувся, шукаючи нових підтверджень цієї свіжості, не знайшов, але запам’ятав відчуття.
Темно-сіре громаддя Музею підносилося у ста кроках південніше і затуляло півнеба. Тінь від нього була чорнильно-чорною, густішою за тіні земного Півдня. Прочанин відразу зауважив циклопічний корпус ротонди, складений з величезних брил, та її скляний купол, що здавався золотим від спалахів присмеркової заграви. Парк прикрашали фігури лицарів та німф із мушлями.
— Ваші скульптури вельми одноманітні. Це такий тутешній канон? — запитав учень авви Макарія.
Гімнософіст не відповів і швидким кроком попрямував у бік приземкуватої будівлі, обсадженої пірамідальними деревами. Налякавши двійко закоханих арлекінів, вони промкнулися крізь насадження і зайшли до неї. Усередині будівля виявилася палацом з мармуровими сходами, оксамитовими шпалерами і багатоярусними люстрами, з яких звішувалися серпантинові смужки. Живописні полотна рясніли чорними плямами чудисьок і бронзовими, рожевими, білими — красунь і героїв. На одній з картин Анемподест побачив знайомий сюжет: мисливець зрізає кармінового гребінця з голови дікраноптера. Художник зобразив Хізерта власником напнутої мускулатури. Якась красива хвиля пінисто вирувала за спиною героя і мала правити, певно, за Потік Хореф. Над нею перебирали крилами істоти, подібні до розжирілих ворон. «Птахи надвечір’я!» — здогадався прочанин.
Тим часом Шун’ята прочинив двері другого поверху, і вони зайшли до круглого кабінету, захаращеного згорненими килимами й астрономічним причандаллям. Анемподест задивився на велетенську астролябію[157] і не відразу помітив карлика, що скоцюрбився у надрах витребенькуватого крісла.
— Ти привів нового Витискувача? — пропищав карлик. Від звукового зусилля під його вилицями набрякла шкіра — він став подібний на сумну черепаху.
— Так, Мацарате, доручаю Витискувача тобі.
— Чим мені це загрожує?
Анемподест знову почув скопцевий сміх Гімнософіста.
— По-перше, ревністю панни Дефлорації, по-друге, хижістю невідомого монстра, котрий іде слідом Витискувача, — порахував, відсміявшись, Шун’ята і додав: — А втім, я не відаю усіх небезпек, які бігають за цим мешканцем Матні. Тобі, планетникові, зірки, певне, відкриють більше про долю цього чужинця і про плани Зумовленості щодо нього. Він чемно відбув екскурсію і навіть не наклав у штани, уздрівши нашого Боягузика… Мені ж і без планетних вироків випадає зайнятися тим чудиськом, а ти підготуй генітуру[158] для Модератора. Наскільки я зрозумів наміри Дефлорації, за півтори-дві години Витискувач мусить виходити на Сцену.
157
А с т р о л я б і я — астрономічний прилад, що широко застосовувався моряками до винайдення секстанта. Винайдена Гіппархом. У XVII ст. астролябією називали планісферичну конструкцію, яка моделювала небесну сферу.
158
Г е н і т у р а — так у XVII ст. називали персональний гороскоп. Виглядала як астрологічна карта з передбаченням майбутніх подій.