Людина без властивостей. Том III

Вона згадала про Діотиму. Помалу на пам’ять спадали слова, цілі фрази й уривки фраз, але переважно це було лише відчуття задоволення своєю присутністю, коли в розмовах довкола бриніли, проносячись повз її вуха, такі незрозумілі слова (їх навіть важко було запам’ятати), як гормони, миґдалики, хромосоми, зиготи чи внутрішня секреція. Бо, щойно їх розмивало наукове освітлення, цнотливість її навчительки не знала жодних меж. Діотимі нічого не варто було сказати в колі своїх слухачів: «Статеве життя — це не ремесло, яке можна опанувати, воно має завжди лишатися для нас високим мистецтвом, і його нам судилося опанувати в самому житті!» — але воднораз не відчувати нічого ненаукового, як тоді, коли в запалі говорила про «стимулюючий» чи «вагомий момент». І такі ось вирази її учениця пригадувала тепер з усією точністю. Критичний аналіз обіймів, з’ясування їхнього фізичного аспекту, ерогенні зони, шлях до найвищого задоволення жінки, дисципліновані, уважні до своєї партнерки чоловіки… Ще якусь годину тому Бонадея почувалася підло ошуканою цими науковими, інтелектуальними, піднесено-шляхетними термінами, які зазвичай викликали в неї захват. Те, що такі слова мають значення не лише для науки, а й для почуттів, вона, на свій подив, усвідомила аж тоді, коли з їхнього залишеного без уваги емоційного боку вже шугонуло полум’я. І тоді вона зненавиділа Діотиму. «Про такі речі говорити так, що від них уся втіха пропадає!» — подумала вона й, охоплена страшним бажанням помсти, вже майже не сумнівалася, що Діотима, сама маючи чотирьох чоловіків, їй, Бонадеї, анічогісінько не дозволяє й отак дурить їй голову. Атож, просвіта, за допомогою якої сексологія покладає край темним підступам статі, Бонадеї й справді видалася Діотиминими інтрижками. Тепер вона не розуміла цього так само, як своєї палкої туги за Ульріхом. Вона спробувала відновити в пам’яті хвилини, коли розбурхалися всі її думки й почуття. Приблизно так, мабуть, не може збагнути себе людина, що сходить кров’ю, коли згадує про свою нетерплячку, яка спонукала її зірвати із себе пов’язку! Бонадеї спав на думку граф Ляйнсдорф, який подружнє життя назвав високим служінням, а Діотимині книжки, де йшлося про подружнє життя, порівняв із раціоналізацією службових стосунків; на думку їй спав мультимільйонер Арнгайм, який відродження подружньої вірности за допомогою ідеї тіла назвав справжнім велінням часу; спали їй на думку й багато інших знаменитих чоловіків, що з ними вона познайомилася за цей час і вже навіть не пригадувала, гладкі вони чи худі, короткі в них ноги чи довгі. Бо вона бачила в них лиш осяйне поняття знаменитости, і його доповнювала невиразна фізична маса на взірець того, як смаженій тушці молодого голуба надає змісту добре натоптана начинка з городини, що прожилками просвічується крізь ніжну шкірку. Міркуючи про все це, Бонадея заприсягалася собі, що вже повік не стане здобиччю тих раптових штормів, які збивають докупи високе й низьке, і присягалася так ревно, що духовним зором, не маючи жодної фізичної певности, вже бачила себе, якщо тільки вона суворо дотримуватиметься власних намірів, коханою найкращого, найшляхетнішого з усіх чоловіків, котрого вибере собі з-поміж залицяльників своєї великої подруги. Та позаяк наразі не можна було заперечувати, що вона, до того ж іще сяк-так одягнена, лежала в Ульріховому ліжку, не бажаючи розплющувати очей, то це глибоке відчуття добровільного самоприниження, замість і далі давати втіху, обернулося на жалюгідне роздратування й злість.