Тварина, обдарована розумом

— Гаразд, — погодився Адамс, — бажаю успіху. — Його голосу майже не було чутно, бо вже зовсім близько гудів вертоліт. — Це дуже важливо. Вважаю, що не треба повторювати ще раз, — він подивився на Севіллу змореними, запалими очима. Севілла, у свою чергу, також подивився на Адамса. Дивно: він мав щирий, схвильований вигляд, але насправді це ще нічого не означало. Він з тих людей, що вміють маскуватися, коли одержують наказ.

– І дуже важливо швидко діяти, — мовив Адамс гортанним голосом. — Як тільки вони заговорять, якщо вони взагалі ще говоритимуть, викличете мене по радіо. Я перебуватиму на одному з вартових катерів, і я відразу приїду.

Гул вертольота перервав його слова, він скрушно зітхнув, подивився на Севіллу й зробив жест, якого той зовсім не чекав: подав йому руку. Севілла понурився: все та сама двозначність. Людські стосунки спотворені: симпатія й пошана — де в них фальш, а де щирість? Подана рука або куля з автомата — все підкорено наказам. Адамс віддав своє сумління в руки шефів, рішення схвалюються не тут, це рука людини, якої тут немає.

Я зроблю неможливе, — сказав Севілла не ворухнувшись. — Цілком усвідомлюю те, що покладено на карту.

Адамс попростував до дверей. Тільки-но він відчинив їх, як водночас з нестерпним виттям вертольота, що гніздився на терасу, до кімнати хлинув могутній порив вітру, й двері зачинились за Адамсом так, мовби його проковтнула буря.

— Я дуже хвилююсь від думки, що ми їх знову побачимо, — озвалася Арлетта. — Мислю, як вони нас зустрінуть.

Севілла поклав їй руку на плече:

— Я також запитую себе. У всякому разі це щастя, що вони знову тут. Ходімо сядемо, — запропонував їй. — Я дуже зморився і виснажився. То страшний тип.

І подумав: «Те, що я допіру сказав, буде записано». Севілла засміявся.

— Чому ти смієшся?

— Так, нічого, пізніше розповім тобі.

Він сів біля неї, зіпершись раменом на її рамено. Дружина була в білих шортах і світло-голубій вовняній кофтині, її засмагла шия й пишна голівка граціозно вирізнялися на фоні піднятого коміра. Арлетта дивилася на Севіллу лагідними очима, чорне кучеряве волосся, що вилискувало, створювало чорний ореол навколо її обличчя, що світилося ніжністю й теплом. М’якість, жіноча дивовижна м’якість, вона майже ніколи не випускала пазурів, тільки в припадках ревнощів, у неї була найцінніша жіноча. риса: лагідна, а лагідність — то не просто зовнішня окраса її характеру. Вона лагідна у своїй суті, створена з доброти й привітності. В цю мить Севілла більше не мислив про небезпеку, про війну. Він має Арлетту, йому повернули Бі й Фа, і починалося нове життя. Йому так легко було на серці, здавалося, що він ось-ось відірветься від землі й злетить. Севілла дивився на Арлетту. Вона була духмяною й ніжною, як плід, як квітка, як метелик серед трав, як промінь сонця в березовому гаю.

— Про що ти думаєш? — спитала вона.