Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
Тоді у спантеличеного батька спрацювало якесь детективне чуття, і він зацікавлено оглянув порожні полиці, щоб з’ясувати, які книжки син забрав на горище. Бібліотека юнака була класифікована просто і строго, тож одного погляду вистачило, аби сказати, які саме книжки зникли чи принаймні якого вони змісту. Тому пан Ворд був страшенно здивований, коли побачив, що це були ні окультні, ні стародруки, — окрім тих, які Чарльз позабирав раніше. Цього разу всі вони стосувалися сучасних тем: книжки з історії, географії, наукові монографії, посібники з літератури, філософські трактати і навіть деякі нещодавні газети й журнали. Це виглядало досить незвично на тлі останніх зацікавлень Чарльза Ворда, і його батько застиг від наростаючої розгубленості та всепоглинаючого відчуття неправильності. Враження, ніби щось не так, засіло йому в грудях, і він озирнувся, намагаючись зрозуміти, що саме було не в порядку. Щось точно було — і у вигляді кімнати, і в її атмосфері. Вже відколи він зайшов до бібліотеки, він знав, що щось не так. І раптом його ніби оглушило — він збагнув, у чому річ.
На північній стіні все так само височіла стародавня різьблена мантель із будинку в завулку Олні, але з потрісканим і старанно відреставрованим великим портретом Кервена трапилася біда. Час і перепад температур зробили свою справу, і, звідколи кімнату востаннє прибирали, сталося найгірше. Лущачись, вкриваючись тріщинами і врешті-решт у зловісній тиші раптово розпавшись на дрібні шматочки, портрет Джозефа Кервена назавжди припинив слідкувати поглядом за юнаком, з яким вони були настільки схожі, і тепер лежав на підлозі купкою синьо-сірого пилу.
У наступний після тієї пам’ятної Страсної п’ятниці тиждень Чарльза Ворда бачили частіше, ніж зазвичай, бо він постійно переносив книжки зі своєї бібліотеки до горішньої лабораторії та назад. Він поводився спокійно та розважливо, проте у нього був дещо злодійкуватий та затурканий вигляд, який не сподобався його матері, а ще він раптом став неабияким ненажерою, судячи з того, що він почав вимагати від кухаря. Доктору Віллетту розповіли про весь той галас і дивні випадки, що трапились у п’ятницю, а наступного вівторка у нього з молодиком відбулася довга бесіда в бібліотеці, яка нарешті позбулася насмішкуватого погляду картини. Як і завжди, ця розмова мало що дала, а проте Віллетт і досі готовий заприсягтися, що тоді юнак іще був цілком здоровий і при своїй тямі. Він незмінно обіцяв, що скоро відкриє свою таємницю, і говорив про необхідність перенести лабораторію куди-інде. А ще його геть не бентежила втрата портрета, що надто дивувало з огляду на те, як він спершу його зацікавив, — але, здавалося, він цілком спокійно сприйняв його раптове руйнування.
Десь із початку наступного тижня Чарльз почав надовго зникати з дому, а коли одного дня стара чорна Ганна прийшла допомогти із весняним прибиранням, то згадала про його нещодавній візит до старого дому в завулку Олні, куди він прийшов із чималою валізою і довго щось шукав у підвалі. Він завжди дуже тепло ставився до неї та старого Аси, проте останнього разу виглядав набагато заклопотанішим, ніж зазвичай, — і це її дуже засмутило, аякже, він ріс на її очах від самого свого народження. Інше повідомлення про юнака прийшло із Потаксета, де якісь друзі родини не раз і не двічі звіддалік бачили Чарльза. Скидалося на те, що він винаймає хатинку з причалом для каное у Роді-на-Потаксеті, а доктор Віллетт, розпитавши згодом місцевих, виявив, що його метою було забезпечити собі безперешкодний доступ до порослого живоплотом берега річки, уздовж якого він полюбляв гуляти, зазвичай у північному напрямку, подовгу не повертаючись із таких прогулянок.