Після війни. Історія Європи від 1945 року

Переслідування в Польщі та Східній Німеччині, унаслідок яких за ґратами опинилися тисячі осіб, не закінчилися великими показовими процесами. У Польщі також був кандидат на роль Тіто — Костова — Райка: Владислав Гомулка, генеральний секретар Польської об’єднаної робітничої партії та віце-президент Ради міністрів Польщі. Гомулка відкрито критикував плани земельної колективізації в Польщі, його публічно пов’язували з риторикою про польський «національний шлях» до соціалізму. За це йому дорікали переконані сталіністи з польської партії, тому в серпні 1948 року на посаді генерального секретаря його заступив Болеслав Берут. Через п’ять місяців Гомулка подав у відставку з міністерської посади, у листопаді 1949 року його виключили з партії, а в грудні Берут публічно звинуватив Гомулку та його «оточення» в націоналізмі й тітоїзмі.

Гомулку спершу понизили до посади клерка соціального забезпечення у Варшаві, а зрештою, в липні 1951 року, заарештували й випустили лише у вересні 1954-го. Однак йому не завдали шкоди, а у Варшаві не відбулося суду над тітоїзмом. У Польщі були суди: один із них, у якому групу офіцерів звинувачували в антидержавному заколоті, почався в день арешту Гомулки в 1951 році. За планом, розробленим московськими спецслужбами, Гомулку мали пов’язати з Райком, Тіто й багатьма іншими через складну мережу справжніх і вигаданих контактів, які сходилися на американці Ноєлі Філді[108], керівникові гуманітарної допомоги унітаріанської церкви в післявоєнній Європі. Ці вигадані мережі професійних шпигунів і тітоїстів, що нібито базувалися в Будапешті, які вже використовували для того, щоб висунути звинувачення Райку й іншим особам, були головним доказом провини Гомулки.