Після війни. Історія Європи від 1945 року

Завдяки західній допомозі югославський режим міг продовжувати вкладати кошти у важку промисловість та оборону, так само як і до розриву 1948 року. І хоча Ліга комуністів Югославії втримала всі важелі авторитарної влади, ультрабільшовизм післявоєнних років відійшов у минуле. Навесні 1951 року тільки пошта, а також залізничний, повітряний та річковий транспорт залишалися під контролем федерації (тобто центрального уряду). Інші послуги й усі економічні підприємства перебували в руках окремих республік. Станом на 1954 рік, після декрету від 30 березня 1953 року, який дозволяв селянам виходити із колгоспів разом із землею, 80% сільськогосподарських угідь повернулися в приватну власність. Із 7 тисяч колгоспів залишилася тільки тисяча.

Після перемоги над Гітлером Сталін став ще сильнішим, ніж дотепер, гріючись у відблисках променів слави «його» Червоної армії у своїй країні та за кордоном. Культ особистості радянського диктатора, і так уже роздутий до війни, тепер досяг свого апогею. Популярні радянські документальні фільми про Другу світову війну зображали перемогу Сталіна, яку він здобув практично самотужки, розробляючи стратегії та командуючи битвами без допомоги жодного генерала. Сталіна було проголошено найвищою та беззаперечною інстанцією майже в усіх сферах життя, від філософії до ботаніки. Радянські біологи отримали наказ працювати за теоріями шахрая Лисенка, який пообіцяв Сталіну нечувані сільськогосподарські успіхи, якщо його теорії про спадкоємність набутих характеристик стануть офіційною доктриною і застосовуватимуться в сільському господарстві Радянського Союзу — що й сталося та призвело до катастрофи[104]. З нагоди сімдесятого дня народження Сталіна в грудні 1949 року його портрет, освітлений прожекторами, прилаштованими на повітряній кулі, осяяв нічне небо над Кремлем. Поети змагалися в тому, хто складе найкращу хвалебну оду на честь Вождя: приклад — вірш латвійського поета Валдіса Лукса: «Немов прекрасною червоною ниткою, вишили ми, Сталіне, батьку наш і брате, ім’я твоє в наших серцях».

Таке раболіпне неовізантійське поклоніння деспоту, приписування йому майже чудодійних здібностей, відбувалося на дедалі безпросвітнішому тлі тиранії і терору. В останні роки війни під прикриттям російського націоналізму Сталін услід за поволзькими німцями, депортованими в 1941 році, виселив на Схід, до Сибіру та Центральної Азії, безліч невеликих народів із західних та південно-західних прикордонних регіонів, зокрема з Кавказу: чеченців, інгушів, карачаївців, ногайців, калмиків, кримських татар тощо. Таке свавільне поводження з маленькими етносами не було чимсь новим: сотні тисяч поляків та балтів вислали на Схід упродовж 1939‒1941 років, українців — у 30-х роках ХХ століття, а інші народи — починаючи ще з 1921 року.