Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Як і у випадку плзенських протестувальників, з німецькими робітниками швидко впоралась фольксполіцай, але чималою ціною. Коли в наступ пішли танки Червоної армії, загинуло майже триста осіб; багато тисяч було заарештовано, з них 1400 — отримали довгі тюремні вироки. Двісті «ватажків» було страчено. Берлінське повстання стало приводом для відкритого літературного вияву незгоди Бертольда Брехта з комуністичним режимом, якому він себе — дещо неоднозначно — присвятив:
Злі та незадоволені робітники індустріалізованої західної окраїни радянської імперії, звичайно, були поганим рушієм комунізму, але навряд чи становили загрозу радянській владі — невипадково, що і плзенське, і берлінське повстання сталися після смерті Сталіна. За часів Сталіна здавалося, що по-справжньому загрозливий виклик зачаївся всередині комуністичного апарату. Саме це було справжнім наслідком югославського розколу, і безпосередньо у відповідь на «тітоїзм» Сталін вдався до своїх давніх методів, оновлених та адаптованих до нового становища. У 1948‒1954 роках комуністичним світом прокотилася друга хвиля арештів, чисток й особливо «показових процесів».
Основним попередником чисток і процесів тих років, безперечно, був Великий терор 1930-х років. Тоді головні жертви також походили з лав комуністів, а метою було очистити Партію від «зрадників» та інших супротивників політики й особи Генерального Секретаря. У 1930-х роках підозрюваним ватажком був Лев Троцький — як і Тіто, справжній комуністичний герой, що не визнав влади Сталіна та мав власні погляди на стратегію і практику комунізму. Терор 1930-х років став утіленням беззаперечної влади й авторитету Сталіна, як і чистки післявоєнного періоду в Східній Європі, що мали на меті те саме.
Але в той час, коли московські процеси 30-х років, особливо процес над Миколою Бухаріним 1938 року, стали унікальним театралізованим новаторством, а їхнього приголомшливого ефекту досягали моторошною постановкою того, як Революція пожирає не лише своїх дітей, а і своїх творців, процеси та чистки пізніших десятиліть були безсоромними повторами, навмисне скопійованими з попередніх радянських подій, так ніби залежні режими не заслуговували навіть на найменше зусилля, щоб зробити їх правдоподібними. Зрештою, вони відбувалися після довгої низки судових чисток.
На додачу до післявоєнних судів за зраду та політичних процесів над політиками, які опиралися комунізму, східноєвропейський комуністичний режим використовував суди, щоб покарати й закрити церкви всюди, крім Польщі, де відкрите протистояння з Католицькою церквою вважалося надто ризикованим. У 1949 році лідерів Об’єднаної протестантської церкви в Болгарії судили за таємний план «з відновлення капіталізму». За рік до того новий режим у Румунії, продовжуючи давню традицію переслідувань, яку розпочали ще російські царі у XVIII столітті, примусово здійснив злиття уніатської церкви з більш поступливою Румунською православною церквою. У двох окремих випадках деяких католицьких священників відправили під суд у Празі. Їм висунули обвинувачення в шпигунстві на користь Ватикану (і США) й засудили до різних термінів ув’язнення — від десяти років за ґратами до довічного; уже на початку 50-х років ХХ століття в чехословацьких тюрмах сиділи 8 тисяч ченців і черниць. Архієпископа Ґроса, який був наступником ув’язненого кардинала Міндсенті на посаді голови Угорської католицької церкви, визнали винним у тому, що він працював заради відновлення влади Габсбургів та перебував у змові з тітоїстами, щоб озброїти угорських фашистів.