Після війни. Історія Європи від 1945 року

Одинадцятьох із чотирнадцяти підозрюваних засудили до смерті та стратили, троє отримали довічне ув’язнення. Через місяць після цього Ґоттвальд у промові до Національного з’їзду Комуністичної партії Чехословаччини сказав про своїх колишніх товаришів таке: «Як правило, банкіри, промисловці, колишні кулаки не потрапляють до нашої партії. Однак якщо вони були євреями та сповідували погляди сіонізму, мало хто з нас звертав увагу на їхнє класове походження. Так вийшло через нашу відразу до антисемітизму й повагу до страждань євреїв».

Суд над Сланським був кримінальним фарсом, судовим вбивством у формі публічної вистави[116]. Як і суд над Єврейським антифашистським комітетом у Москві, що йому передував, празькі процеси також мали стати прелюдією до арешту радянських єврейських лікарів, чий «заколот» було викрито на сторінках «Правди» 13 січня 1953 року. Ці єврейські лікарі — ця «сіоністська терористична банда», яку звинувачували в убивстві Андрія Жданова[117] і яка вступила в змову з «англо-американською буржуазією» та працювала на користь «єврейського націоналізму» в таємній спілці з Американським єврейським об’єднаним розподільчим комітетом (як і покійний «буржуазний єврейський націоналіст» Соломон Міхоелс») — мали постати перед судом через три місяці після оголошення вироку Сланському.

Існують свідчення того, що цей процес, зі свого боку, у Кремлі замислили як преамбулу й привід для масових затримань євреїв та їхнього подальшого виселення до Біробіджана (східної «батьківщини», яку призначили євреям) і радянської Центральної Азії, куди раніше в 1939‒1941 роках переселили багатьох польських євреїв: видавництво МВД надрукувало й приготувало для розповсюдження мільйон листівок, у яких пояснювали, «чому євреїв необхідно виселити з промислових районів країни». Але навіть Сталін, здається, сумнівався (Ілля Еренбург попередив його про руйнівні наслідки, які міг мати для західної думки показовий процес над єврейськими лікарями); у будь-якому разі Сталін не встиг ухвалити рішення — 5 березня 1953 року він помер.

Упередження Сталіна не потребувало пояснень: у Росії та Східній Європі антисемітизм викликав загальне схвалення. Цікавіше те, яку мету мав Сталін, влаштовуючи цілу пародію із чистками, звинуваченнями, зізнаннями й судами. Зрештою, навіщо радянському диктатору взагалі потрібні були суди? Москва могла усунути будь-кого та будь-де в усьому Радянському блоці шляхом «адміністративних процедур». Може навіть здатися, що суди завдавали шкоди: очевидно сфальсифіковані свідчення та зізнання, безсоромне націлювання на окремих осіб і суспільні групи навряд чи мали переконати західних спостерігачів у чесності та справедливості радянської судової системи.