Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
— Можна ще чашечку кави? — запитав Григорій лише для того, щоб вивести Джованну з задуми.
— О, звичайно! Що це я, зовсім забула про обов’язки господині! — Її рука спритно схопила кавник. Перед Григорієм знову була молода жвава жінка. — До біса всіх, Хейєндопфа, Паоло… Однаково минулого не повернеш, а зробленого не виправиш. Правда ж?
— Не завжди. Обставини можуть штовхнути людину на хибний шлях, і вона йде по ньому по інерції, не наважуючись кудись звернути. Чи не так вийшло і у вас?
— А як дізнатись, що і новий шлях не буде хибним? Коли я познайомилась з Паоло, все ніби складалося гаразд: нам було хороше вдвох, ми планували одружитись. А потім він все частіше почав надовго зникати, повернувшись, приходив до мене п’яний, ставав дедалі дражливішим і брутальнішим. А я, дурепа, хапалась за нього… Вже не за щастя хапалася, а за примару щастя… У той день, коли ми з вами познайомились, я дізналась, що його заарештували як убивцю. Присягаюсь перед мадонною, я й уяви не мала про те його друге життя! Я ладна була здерти з себе шкіру, згадуючи його пестощі й поцілунки… Коханка вбивці! Бр-р, і досі морозом обсипає спину…
— І ви розповіли про це Хейєндопфу?
— Я просила його дізнатись про обставини справи, бо ще сподівалась, що то помилка. Другого дня виявилось — сподівалася даремно: всі газети писали про загадкове вбивство на віллі Петаччі, про затримання трьох причетних до вбивства… Тоді я смертельно перелякалася. Адже за кілька днів до цього Паоло прийшов до мене з двома своїми товаришами. Всі вони мали виїхати кудись на північ. Я не допитувалась, куди саме, бо Паоло не терпів розпитів, та й сама я була заклопотана іншим — готувалась до конкурсу претенденток на місце співачки у відомому вам ресторані.
— І що порадив вам Хейєндопф?
— Він нагнав на мене ще більше страху. Казав, що найкращий для мене вихід — кудись виїхати, поки репортери не докопались до моїх взаємин з Паоло, до того, що він із своїми спільниками переховувався у мене на квартирі. Запропонував свої послуги, якщо я виїду з ним до Німеччини. От і все. Так упала я ще на один щабель нижче.
— Не перебільшуйте, Джованно! Нічого непоправного з вами не сталося.
— Ви так вважаєте? Виходить, ви мало знаєте Хейєндопфа. Не уявляєте, якою ціною мені доводиться сплачувати за його заступництво. Він примушує мене догоджати своєму начальству, догоджати в усьому… Ви мене розумієте? — Джованна з викликом поглянула на Григорія. — Навмисне вводить мене в товариство своїх знайомих, а потім допитується, про що вони розмовляють. О, я спочатку навіть не збагнула, яку гидку роль мушу відігравати. Аж до того випадку, коли один милий хлопчик, який щиро звірився мені, став для нього об’єктом шантажування. Батько цього лейтенанта — впливова людина в Штатах, чому ж не скористатися з такої можливості? Ніколи не забуду зневажливого погляду, яким окинув мене лейтенант Хатчисон, коли ми здибалися з ним на вулиці перед його від’їздом… Якби Хейєндопф дізнався про нашу з вами зустріч, він би і про вас почав допитуватись. Стережіться його, Фред! Ви не знаєте, що то за людина.
— Звичайний дрібний негідник, тільки й усього. Ви сміливо можете повертатися додому, він навмисне вас залякав. Це йому слід вас боятись, а не вам його.
— Йому боятися мене? Чим же я можу його настрахати?
— Своєю обізнаністю з спекулятивними махінаціями цього типа. Тільки натякніть йому, що можете про них докладно розповісти комусь з вищого начальства, і він одразу втратить над вами владу, бо з натури страхополох і підлабузник.
— Я ніколи на це не наважусь, та й він не повірить, що я можу на таке піти, а якщо трохи і злякається, то заманить мене в нову пастку.
— Ви ж були мужньою дівчиною, Джованно! Згадайте, як хоробро боролися, щоб досягти чогось у житті.
— А тепер перетворилась на ганчірку, яку можна викрутити і викинути геть, на смітник. Що я робитиму одна в чужій країні?
Григорій бачив, що воля Джованни зломлена. Швидка зміна настрою, манера починати й закінчувати кожну свою репліку запитанням — все це свідчило про втрату рівноваги, невіру в свої сили. А, проте, добре начало в ній збереглося, за сприятливих обставин пробудилася б і воля до борні за своє місце під сонцем. Як же їй допомогти, не втручаючись безпосередньо до її взаємин з отим слимаком Хейєндопфом? Підвівшись з місця, Григорій пройшовся по кімнаті. Коли він рухався, йому думалося легше, бо сам рух — це вже дія, початок дії, яку можна спрямувати так і так. Не розуміючи, чому в розмові запала пауза, Джованна стривожено дивилась на свого гостя.