Ежені Гранде. Селяни

З проникливістю, властивою людям, які роблять собі кар'єру лукавством, Гобертен припустив існування схожості характеру, дуже, проте, ймовірної, між старим воїном і старою співачкою. Оперна діва і старий наполеонівський генерал — чи не ті ж у них звички до марнотратства й безтурботності? Чи не звалилося на них обох, на актрису, як і на солдата, багатство з примхи випадку і в блиску вогнів? Коли трапляються серед військових хитрі, лукаві, тонкі політики, — чи не виняток вони? І найчастіше солдат, особливо такий запеклий рубака, як Монкорне, буває простий, довірливий, недосвідчений у справах і мало пристосований до тисячі дрібниць сільського господарства. Гобертен мріяв зловити й тримати генерала в тих самих тенетах, в яких мадмуазель Лагер скінчила свої дні. А проте імператор, із особливих розрахунків, колись дозволив генералові бути в Померанії тим самим, чим Гобертен був в Егах; отож, генерал розумівся на сільськогосподарських поставках інтендантства.

Приїхавши садити капусту, за висловом першого герцога Бірона[72], старий кірасир вирішив сам зайнятися своїми справами, щоб розважитися в своїй опалі. Хоч він і здав свій корпус Бурбонам, послуга ця, зроблена багатьма генералами і названа розпуском Луарської армії, не могла спокутувати злочину, який полягав у тому, що він супроводив людину «Ста днів»[73] на поле її останнього бою. Перед лицем іноземців цьому перові 1815 року було неможливо утриматися в кадровій армії, а тим більше відвідувати Люксембурзький палац. Отож, Монкорне, на пораду якогось опального маршала, вирушив на лоно природи розводити моркву. Генерал не був позбавлений хитрості, властивої старим військовим вовкам, і з перших же днів, присвячених оглядові своїх володінь, побачив у Гобертені справжнього управителя старого режиму, пройдисвіта, яких зустрічали мало не всі наполеонівські маршали та герцоги, оті гриби, вирослі на народному грунті.

Переконавшись у глибокій досвідченості Гобертена у веденні сільського господарства, спритний кірасир зрозумів, як корисно буде для нього зберегти його при собі, щоб увійти в курс цієї каторжної агрикультури, а тому він і вдав, що йде по стопах мадмуазель Лагер, своєю обманливою безтурботністю обдуривши управителя. Ця позірна недотепність тривала стільки часу, скільки генералові потрібно було на вивчення слабих і сильних сторін егського господарства, деталей його прибутку, методів їх надходження, а також і на те, щоб дізнатися, як і де його обкрадають і які поліпшення та скорочення витрат слід здійснити. Далі, одного прекрасного дня, спіймавши Гобертена, як-то кажуть, на гарячому, генерал вибухнув одним із приступів люті, властивих цим переможцям держав. Тут він зробив одну з тих основних помилок, які здатні потрясти все життя людини, що не має його великих багатств або його сталості натури, і з яких виникли нещастя великі й малі, що сповнюють цю історію. Вихований в школі імператора, звиклий все рубати з плеча, сповнений зневаги до шпаків, Монкорне не вважав потрібним занадто церемонитися, щоб виставити за двері шахрая-управителя. Цивільне життя і тисячі запобіжних заходів його були незнайомі цьому генералові, уже розлюченому опалою; отож, він найжорстокіше образив Гобертена, що, проте, накликав таке вільне поводження своєю відповіддю, цинізм якої розпалив лють Монкорне.