Ежені Гранде. Селяни

Гобертен, — ця риса часто спостерігається в більшості професій, де люди присвоюють собі чуже майно способами, не передбаченими у Кодексі законів, — вважав себе цілком чесною людиною. По-перше, він уже так давно володів золотом, видертим шляхом терору у фермерів мадмуазель Лагер, з якою він розраховувався асигнаціями, що вважав ці гроші придбаними законно. Це було просто актом обміну. З часом він навіть починав думати, що він підпадав певній небезпеці, беручи як плату золоту монету. До того ж, за законом, мадмуазель мала одержувати платежі тільки самими асигнаціями. «За законом» — слова міцні, вони добре підпирають багатство! Одне слово, відтоді, як існують великі землевласники і управителі, тобто з часу виникнення суспільства, управитель придумав для власного вжитку певний висновок, який тепер дуже поширений у куховарок і в простоті своїй звучить так:

— Якби моя хазяйка, — каже собі кожна куховарка, — стала сама ходити на ринок, можливо, що вона дорожче платила б за провізію, ніж я ставлю в рахунок; вона на цій справі виграє, а бариш, який припадає на мою частку, знайде собі краще місце в моїй кишені, ніж у кишені торговця.

— Якби мадмуазель сама розпоряджалася Егами, вона не виручила б і тридцяти тисяч: селяни, торговці, робітники вкрали б у неї різницю; чи не розумніше, щоб я зберіг у себе цю різницю і охоронив мадмуазель від безлічі клопотів! — говорив собі Гобертен.

Сама тільки католицька релігія спроможна покласти край подібним капітуляціям сумління; але з 1789 року релігія втратила владу над двома третинами населення Франції. Отже, й селяни з їх дуже високою кмітливістю і злиднями, які штовхають на наслідування, впали в егській долині в жахливий стан деморалізації. Вони йшли в неділю на обідню, але в церкву не заходили, за звичкою призначаючи на паперті один одному побачення для укладання своїх торговельних угод і упорядкування своїх справ.

Тепер не важко виміряти все лихо, завдане недбайливістю й потуранням колишньої примадонни Королівської музичної академії. Мадмуазель Лагер із суто егоїстичних міркувань зрадила справу тих, хто чимось володіє, завжди ненависних тому, хто не володіє нічим. З 1792 року усі землевласники Франції повинні були стати солідарні. Але, на жаль, коли феодальні родини, не такі численні, як буржуазні, не пройнялися єдністю своїх інтересів ні в 1400 році, за Людовіка XI, ні в 1600 році, за Рішельє, то чи можна уявити, що, незважаючи на претензії дев'ятнадцятого століття на прогрес, буржуазія буде більш згуртована, ніж було дворянство? Стотисячна олігархія багатих таїть у собі усі незручності демократії, без її переваг. Кожен у себе, кожний за себе, — родинний егоїзм уб'є егоїзм олігархічний, такий потрібний сучасному суспільству і так дивовижно здійснюваний Англією вже три століття. Хоч би що сталося, власники тоді тільки зрозуміють потребу дисципліни, що створила з церкви найкращий зразок керівного апарату, аж коли відчують небезпеку у власному домі, і це буде занадто пізно. Сміливість, з якою комунізм — ця жива й дійова логіка демократії — нападає на суспільство з боку його моральних підвалин, вказує на те, що віднині народний Самсон, ставши мудрим, підриває стовпи суспільства в підвалі, замість того, щоб струшувати їх у залі бенкету.