Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
Якби Монкорне звільнив свого управителя під приводом бажання нагородити стару послугу, взявши на його місце якогось колишнього військового, — звичайно, ні Гобертен, ні генерал не були б обмануті і зрозуміли б один одного, але один, пощадивши самолюбність іншого, дав би йому можливість відступити; Гобертен лишив би тоді поміщика в спокої, він забув би свою поразку на аукціоні і, може, спробував би вкласти свої капітали в Парижі. Ганебно вигнаний, управитель затаїв проти свого хазяїна те почуття злоби, яке є одним з елементів провінційного існування, і тривалість, стійкість та зловмисність якого можуть здивувати дипломатів, звиклих нічому не дивуватися. Палка жадоба помсти спонукала Гобертена відступити в Віль-о-Фе, зайняти там позицію, з якої він міг шкодити Монкорне і створювати йому достатню кількість ворогів, щоб примусити його продати Еги.
Усе обмануло генерала, бо вигляд Гобертена не мав нічого, що примушувало б насторожитися або злякатися. За традицією, управитель весь час підкреслював видимість коли не злиднів, то безгрошів'я. Це життєве правило він запозичив у свого попередника. Отже, протягом дванадцяти років він, при кожній нагоді, висував уперед своїх трьох дітей, дружину і величезні витрати на численну родину. Мадмуазель Лагер, яку Гобертен переконав, начебто він занадто вбогий, щоб оплачувати навчання сина в Парижі, взяла на себе всі витрати; вона давала по сто луї на рік своєму улюбленому хрещеникові, бо була хрещеною матір'ю Клода Гобертена.
На другий день Гобертен прийшов у супроводі сторожа, на ім'я Курткюїс, вельми пихато зажадав від генерала розписки в здачі справ, показуючи йому атестації, дані покійною пані в похвальних виразах, і дуже іронічно просив пошукати, де ж нажиті ним, Гобертеном, нерухоме майно й капітали. Коли він і діставав подяки від лісопромисловців та фермерів при відновленні договорів, то це завжди робилося, за його словами, за згодою мадмуазель Лагер, причому, дозволяючи йому це, вона не тільки не зазнавала шкоди, а й забезпечувала собі спокій. Кожен у краї дав би себе вбити за мадмуазель, тоді як, діючи в тому ж дусі, генерал готує собі чимало неприємностей.
Гобертен, — ця риса часто спостерігається в більшості професій, де люди присвоюють собі чуже майно способами, не передбаченими у Кодексі законів, — вважав себе цілком чесною людиною. По-перше, він уже так давно володів золотом, видертим шляхом терору у фермерів мадмуазель Лагер, з якою він розраховувався асигнаціями, що вважав ці гроші придбаними законно. Це було просто актом обміну. З часом він навіть починав думати, що він підпадав певній небезпеці, беручи як плату золоту монету. До того ж, за законом, мадмуазель мала одержувати платежі тільки самими асигнаціями. «За законом» — слова міцні, вони добре підпирають багатство! Одне слово, відтоді, як існують великі землевласники і управителі, тобто з часу виникнення суспільства, управитель придумав для власного вжитку певний висновок, який тепер дуже поширений у куховарок і в простоті своїй звучить так:
— Якби моя хазяйка, — каже собі кожна куховарка, — стала сама ходити на ринок, можливо, що вона дорожче платила б за провізію, ніж я ставлю в рахунок; вона на цій справі виграє, а бариш, який припадає на мою частку, знайде собі краще місце в моїй кишені, ніж у кишені торговця.
— Якби мадмуазель сама розпоряджалася Егами, вона не виручила б і тридцяти тисяч: селяни, торговці, робітники вкрали б у неї різницю; чи не розумніше, щоб я зберіг у себе цю різницю і охоронив мадмуазель від безлічі клопотів! — говорив собі Гобертен.
Сама тільки католицька релігія спроможна покласти край подібним капітуляціям сумління; але з 1789 року релігія втратила владу над двома третинами населення Франції. Отже, й селяни з їх дуже високою кмітливістю і злиднями, які штовхають на наслідування, впали в егській долині в жахливий стан деморалізації. Вони йшли в неділю на обідню, але в церкву не заходили, за звичкою призначаючи на паперті один одному побачення для укладання своїх торговельних угод і упорядкування своїх справ.
Тепер не важко виміряти все лихо, завдане недбайливістю й потуранням колишньої примадонни Королівської музичної академії. Мадмуазель Лагер із суто егоїстичних міркувань зрадила справу тих, хто чимось володіє, завжди ненависних тому, хто не володіє нічим. З 1792 року усі землевласники Франції повинні були стати солідарні. Але, на жаль, коли феодальні родини, не такі численні, як буржуазні, не пройнялися єдністю своїх інтересів ні в 1400 році, за Людовіка XI, ні в 1600 році, за Рішельє, то чи можна уявити, що, незважаючи на претензії дев'ятнадцятого століття на прогрес, буржуазія буде більш згуртована, ніж було дворянство? Стотисячна олігархія багатих таїть у собі усі незручності демократії, без її переваг. Кожен у себе, кожний за себе, — родинний егоїзм уб'є егоїзм олігархічний, такий потрібний сучасному суспільству і так дивовижно здійснюваний Англією вже три століття. Хоч би що сталося, власники тоді тільки зрозуміють потребу дисципліни, що створила з церкви найкращий зразок керівного апарату, аж коли відчують небезпеку у власному домі, і це буде занадто пізно. Сміливість, з якою комунізм — ця жива й дійова логіка демократії — нападає на суспільство з боку його моральних підвалин, вказує на те, що віднині народний Самсон, ставши мудрим, підриває стовпи суспільства в підвалі, замість того, щоб струшувати їх у залі бенкету.