Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
— Їх упертість або, коли хочете, їх недовірливість щодо цього така, що в тисячі кантонів з трьох тисяч, які складають територію Франції, багатій не може купити селянської ділянки, — сказав Блонде, перериваючи абата. — Селяни, що охоче віддають один одному свої клапті землі, ні за яку ціну і ні на яких умовах не випустять їх у руки буржуа. Чим вищі ціни пропонує великий землевласник, тим сильніше розростається несвідоме збентеження селянина. Тільки одне насильне відчуження знову повертає селянське володіння під чинність загальних законів переходу. Багато хто спостерігав це явище, і не може знайти його причини.
— Причина цьому така, — відповів абат Бросет, не без підстави вважаючи, що для Блонде пауза дорівнює запитанню. — Дванадцять століть нічого не означають для касти, яку видовище історичного розвитку цивілізації ніколи не могло відвернути від її основної думки і яка ще досі пихато зберігає капелюх своїх хазяїв з його широкими крисами і шовковою стрічкою з того дня, як застаріла мода дозволила їй цей капелюх забрати. Любов, коріння якої глибоко зайшло в саму гущу народних мас, і яка бурхливо обернулася на Наполеона, в таємницю якої він не проник навіть у тій мірі, як йому самому уявлялось, і яка може пояснити диво його повернення у 1815 році,— цілком випливала тільки з цієї заповітної ідеї. В очах народу Наполеон, нерозривно зв'язаний з народом мільйоном своїх солдатів, — це все ще король, який вийшов з черева революції, людина, що забезпечила народові володіння національним майном, його коронування було наскрізь просякнуте цією ідеєю…
— Ідеєю, яку 1814 рік невдало зачепив і яку монархія повинна вважати священною, — жваво підхопив Блонде, — бо народ може знайти біля трону принца, що йому батько залишив голову Людовіка XVI як спадковий скарб.
— От і пані, припинімо розмову, — прошепотів абат Бросет. — Фуршон її налякав, а проте треба утримати її тут, в інтересах релігії, трону й самого цього краю.
Начальника егської охорони Мішо, безперечно, привів замах, зроблений на очі Вателя. Але перед тим, як ми підійдемо до розповіді про дебати, що готувалися на засіданні «державної ради», сплетення подій потребує від нас стислого викладу обставин, при яких генерал придбав Еги, з'ясування важливих причин, що зробили Сібіле управителем цього розкішного маєтку, ознайомлення з підставами, які привели Мішо на посаду начальника охорони і, нарешті, огляду попередніх подій, що обумовили і настрій умів, і побоювання, висловлені Сібіле.
Цей побіжний огляд матиме ту вартість, що він познайомить нас з деякими головними особами драми, змалює їх інтереси і дасть уявлення про небезпечність становища, в якому був тоді генерал граф де-Монкорне,
VI. Історія злодіїв
Близько 1791 року, відвідавши свій маєток, мадмуазель Лагер взяла в управителі сина колишнього суланжського окружного судді, на ім'я Гобертен. Маленьке місто Суланж, тепер звичайний кантональний центр, було столицею значного графства в ті часи, коли бургундський дім воював з французьким королівським домом. Віль-о-Фе, теперішня резиденція супрефекта, тоді належав Суланжам, як і Еги, Ронкероль, Серне, Конщі й п'ятнадцять інших сіл. Суланжі лишилися графами, тоді як Ронкеролі стали тепер маркізами грою тієї могутньої сили, що зветься двором, яка колись зробила герцога з сина капітана дю Плесі[64], поставивши його над низкою найзнатніших французьких сімей. Це доводить, що міста, як і сім'ї, підпадають великій мінливості долі.
Син судді, хлопець без усяких статків, заступив попереднього управителя, який, розбагатівши за тридцять років керування Егами, віддав перевагу третій частині в славетній компанії Міноре. У своїх власних інтересах, майбутній поставщик провіанту для інтендантства рекомендував в управителі Франсуа Гобертена, який тоді уже досяг повноліття й п'ять років прослужив у нього конторником, а той, зобов'язавшись прикривати його відступ, обіцяв, на подяку за науку, дану учителем щодо управління маєтком, добитися від дуже наляканої революцією мадмуазель Лагер розписки в прийнятті всіх розрахунків. Колишній окружний суддя, перетворившись на громадського обвинувача департаменту, став покровителем боязкої співачки. Цей провінційний Фук'є-Тенвіль[65] організував проти театральної королеви, одверто підозрілої своїми зв'язками з аристократією, фіктивне обурення, щоб поставити в заслугу своєму синові бутафорське врятування, завдяки чому й було одержано розписку в прийнятті всіх розрахунків від попередника. «Громадянка» Лагер зробила тоді Франсуа Гобертена своїм першим міністром так само з політичних міркувань, як і з вдячності.
64
Зробила герцога з сина капітана дю-Плесі. — Мова йде про Армана Дюплессі, герцога і кардинала Рішельє, всевладного міністра Людовіка XIII.
65
Фук'є-Тенвіль (1747–1795) — громадський обвинувач революційного трибуналу першої буржуазної французької революції, нещадно боровся її ворогами.