Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Далі йшли дрібні значки, що зовсім не читалися, але, очевидно, були номером телефону.
Розділ 17
Третім шматочком мозаїки він був зобов’язаний допомозі з абсолютно несподіваного боку.
Пропрацювавши всю ніч з фотографіями, Мікаель проспав важким сном до середини дня. Прокинувся він з невиразним головним болем, прийняв душ і подався снідати до «Кафе Сусанни». Зібратися з думками вдавалося через силу. Треба було б сходити до Хенріка Ванґера і доповісти про свої відкриття. Проте замість цього він пішов і подзвонив у двері Сесілії Ванґер. Йому хотілося запитати в неї, що вона робила в кімнаті Харієт і чому збрехала, ніби туди не заходила.
Ніхто не відчинив.
Мікаель уже зібрався йти, аж тут почув голос:
— Твоєї шльондри немає вдома.
Голлум вибрався зі свого лігва. Він виявився високим, майже два метри зростом, правда, його так зігнуло від віку, що очі тепер були на рівні очей Мікаеля. Всю шкіру вкривали темні пігментні плями. Він стояв у коричневому халаті, надітому поверх піжами, і спирався на ціпок. Типовий голлівудський лихий старий.
— Що ви сказали?
— Я сказав, що твоєї шльондри немає вдома.
Мікаель підійшов так близько, що майже ткнувся носом у Харальда Ванґера.
— Ти говориш про свою власну дочку, брудна свинюка.
— Це не я швендяю сюди ночами, — відповів Харальд Ванґер, посміхаючись беззубим ротом.
Від нього неприємно тхнуло. Мікаель обійшов його і, не обертаючись, рушив далі.
Хенріка Ванґера він застав у кабінеті.
— Я тільки що зустрів вашого брата, — сказав Мікаель з погано приховуваною злістю.
— Харальда? Он як… Значить, він наважився вистромити носа. Він проробляє це разок-другий на рік.
— Він виник, коли я дзвонив у двері Сесілії. І сказав, цитую: «Твоєї шльондри немає вдома». Кінець цитати.
— Це цілком у дусі Харальда, — спокійно відповів Хенрік Ванґер.
— Він назвав власну дочку шльондрою.
— Він так її називає вже багато років. Тому вони і не розмовляють.
— Чому?
— Сесілія втратила невинність, коли їй був двадцять один рік. Це сталося тут, у Хедестаді, після роману, який у неї трапився влітку, через рік після зникнення Харієт.
— І що з цього?
— Чоловіка, якого вона кохала, звали Петер Самуельссон, і він працював молодшим економістом на нашому підприємстві. Тямущий хлопак. Зараз служить в компанії «АВВ». Коли б вона була моєю дочкою, я б ухопився за можливість дістати такого в зяті. Але в нього був деякий мінус.
— Тільки не кажіть, що це те, про що я подумав.
— Харальд зміряв його голову, чи перевірив його родовід, чи щось подібне і виявив, що він на чверть єврей.
— Господи Боже!
— Відтоді він називає її шльондрою.
— Він знав, що ми з Сесілією…
— Про це, мабуть, знає все селище, окрім хіба що Ізабелли, позаяк ніхто, будучи при повному розумі, не стане їй нічого розповідати, а в неї, слава Богу, є одна приємна властивість — вона засинає близько восьмої вечора. Харальд, очевидно, стежить за кожним твоїм кроком.
Мікаель сів, вигляд у нього був досить пришелепкуватий.
— Ви хочете сказати, що всім відомо…
— Звичайно.
— А ви не проти?
— Дорогий Мікаелю, мене це абсолютно не стосується.
— Де Сесілія?
— Навчальний рік закінчився. Вона в суботу полетіла до Лондона, щоб навідати сестру, а потім поїде у відпустку до… гм, здається, до Флориди. Повернеться приблизно за місяць.
Мікаель відчув себе ще більш пришелепкуватим.
— Ми начебто зробили перерву в наших стосунках.
— Розумію, але це як і раніше не моя справа. Як посувається робота?
Мікаель налив собі каву з термоса, що стояв на столі, і поглянув на старого:
— Я знайшов новий матеріал і думаю, мені треба позичити в кого-небудь машину.
Про свої висновки Мікаель розповідав досить довго. Діставши із сумки ноутбук, він запустив слайд-шоу, що давало змогу побачити Харієт на Йєрнвегсґатан та її реакцію. Він показав також, як виявив глядачів із туристським фотоапаратом та їхню машину з наліпкою деревообробної фабрики в Нуршьо. Коли він закінчив, Хенрік Ванґер попросив запустити слайд-шоу ще раз, і Мікаель виконав його прохання.
Коли Хенрік Ванґер відірвався від екрана комп’ютера, його обличчя було сірим. Мікаель раптом злякався і притримав його за плече. Хенрік Ванґер жестом показав, що все гаразд, і якийсь час сидів мовчки.
— Чорт забирай, ти зробив те, що вважалося неможливим. Ти виявив дещо абсолютно нове. Що ти збираєшся робити далі?