Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Газета «Хедестадс-курірен» була заснована 1922 року, і фотовідділ існував у ній з 1937 року. Горищне сховище газети мало близько тисячі двохсот папок з негативами, розсортованих за датами. Знімки за вересень 1966 року містилися в чотирьох дешевих картонних папках.
— Як ми зробимо? — спитав Мікаель. — Мені б треба сидіти за столом з підсвічуванням і мати змогу копіювати те, що здасться цікавим.
— Темної кімнати у нас більше немає. Тепер усе сканується. Ви вмієте користуватися сканером для негативів?
— Так, мені доводилося працювати з фотографіями, і в мене самого є сканер «Агфа» для негативів. Я часто користуюся «Фотошопом».
— Значить, ви використовуєте те саме устаткування, що й ми.
Майя Блумберґ швидко провела для Мікаеля екскурсію їх маленькою редакцією, виділила йому місце за столом з підсвічуванням і ввімкнула комп'ютер та сканер. Вона також показала, де стоїть кавовий автомат. Вони домовилися, що Мікаель працюватиме самостійно, але обов'язково зателефонує Майї, коли збереться йти, щоб вона прийшла, замкнула редакцію та увімкнула сигналізацію. Потім вона покинула Мікаеля, весело побажавши «приємно провести час».
Щоб проглянути папки, Мікаелю знадобилося кілька годин. У період, що цікавив його, в газеті працювали двоє фотографів. У потрібний Мікаелю день зйомку проводив Курт Нюлунд, з яким він взагалі-то був знайомий. У 1966 році Куртові Нюлунду було близько двадцяти років. Згодом він переїхав до Стокгольма і став визнаним професіоналом, що працював як незалежним фотографом, так і співробітником фотоагенції «Пресенс більд» у Марієберґу. У 90-х роках їхні шляхи не раз перетиналися, коли «Міленіум» купував у «Пресенс більд» фотографії. Мікаель запам'ятав його як худого, з першими ознаками лисіння чоловіка. Курт Нюлунд користувався плівкою для денного світла, яка була достатньо дрібнозернистою, і її любили багато фоторепортерів.
Діставши аркуш з роботами юного Нюлунда і помістивши його на стіл з підсвічуванням, Мікаель почав за допомогою лупи вивчати негатив за негативом. Читання негативів — це мистецтво, що потребує певних навичок, а Мікаель таких навичок не мав. Він зрозумів, що для того, щоб визначити, чи мають знімки яку-небудь цінну інформацію, йому доведеться сканувати кожну фотографію, а потім розглядати їх на екрані комп’ютера. Це забрало б хтозна-скільки часу. Тому він вирішив спочатку приблизно прикинути, які знімки можуть бути цікавими.
Мікаель почав вибирати всі знімки, зроблені на місці аварії. Він переконався в тому, що папка Хенріка Ванґера із ста вісімдесятьма фотографіями включала не все: той, хто робив Хенріку копії — можливо, це був сам Нюлунд, — відбракував близько тридцяти знімків, що були нерізкими або поганої якості і вважались непридатними для публікації. Від’єднавши редакційний комп’ютер, Мікаель підключив сканер до свого ноутбука. На сканування решти знімків у нього пішло дві години.
Одна фотографія його відразу зацікавила. Десь у проміжку між 15.10 і 15.15,у той самий момент, коли зникла Харієт, хтось відчинив вікно в її кімнаті, і Хенрік Ванґер марно намагався з’ясувати, хто ж це був. І ось на екрані комп’ютера раптом постала фотографія, знята, очевидно, саме тієї миті, коли вікно відчиняли. На ній було видно фігуру й обличчя, правда, не в фокусі. Мікаель вирішив відкласти аналіз знімка доти, доки не перемістить у комп’ютер всі фотографії.
У наступні години Мікаель роздивлявся знімки з дитячого свята. Курт Нюлунд зняв шість плівок, в цілому близько двохсот кадрів. На них була нескінченна вервечка знімків дітлахів з кульками, дорослих, юрб навколо торговців хот-догами, самої ходи, місцевого артиста на сцені і роздачі якихось призів.
Під кінець Мікаель вирішив сканувати все. Через шість годин у нього вийшла папка з дев’ятьма десятками фотографій. Стало ясно, що до редакції все одно доведеться навідатися ще раз. Близько дев'ятої вечора він зателефонував Майї Блумберґ, подякував їй і поїхав додому на острів.
Повернувся він у неділю, о дев'ятій ранку. Коли Майя Блумберґ впускала його, редакція була як і раніше порожня. Мікаель зовсім забув про те, що зараз Трійця і газета має вийти тільки у вівторок. Йому знову дозволили зайняти той самий робочий стіл, що й напередодні, і він увесь день присвятив скануванню. До шостої години вечора йому залишалося опрацювати близько сорока знімків з Дитячого дня. Проглянувши негативи, Мікаель вирішив, що великі плани милих хлоп'ячих облич чи знімки виступаючого на сцені артиста для його цілей інтересу не становлять. Зате він відсканував те, що відбувалося на вулиці і скупчення народу.