Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Мікаель цілий вечір обдумував, як ліпше розвивати щойно виниклу ідею. Наступного ранку він пішов до Хенріка Ванґера і застав його за сніданком.
— Ви говорили, що сім'я Ванґер як і раніше має найбезпосередніше відношення до «Хедестадс-курірен».
— Вірно.
— Мені треба дістати доступ до фотоархіву газети за шістдесят шостий рік.
Хенрік Ванґер поставив на стіл горнятко з молоком і витер верхню губу.
— Мікаелю, що ти виявив?
Мікаель подивився старому в очі:
— Нічого конкретного. Але я підозрюю, що ми могли неправильно тлумачити хід подій.
Він показав фотографію і розповів про свої висновки. Хенрік Ванґер надовго замовк.
— Якщо я маю рацію, то треба зосередити увагу на тому, що сталося того дня в Хедестаді, а не замикатися на подіях, що відбувались на острові, — сказав Мікаель. — Не знаю, як краще за це взятися після стількох літ, але під час свята напевно було зроблено багато знімків, які ніколи не публікувалися. От на них я й хочу поглянути.
З телефону, що висів на стіні кухні, Хенрік Ванґер подзвонив Мартінові Ванґеру, пояснив, у чому річ, і запитав, хто тепер відповідає в газеті за ілюстрації. Протягом десяти хвилин потрібних людей було знайдено і дозвіл отримано.
Керівника фотовідділу «Хедестадс-курірен» звали Мадлен Блумберґ, чи просто Майя, і їй було років шістдесят. За багато літ роботи в галузі, де фотографування як і раніше вважалося прерогативою чоловіків, жінку на цій посаді Мікаель зустрів уперше.
З нагоди суботи редакція не працювала, але виявилося, що Майя Блумберґ живе всього за п’ять хвилин ходу і вже чекає на Мікаеля біля входу. Вона присвятила газеті «Хедестадскурірен» більшу частину життя. Починала в 1964 році коректором, потім перейшла в копіювальники і не один рік провела в темній кімнаті. Паралельно з цим її періодично відряджали знімати, коли бракувало штатних фотографів. Згодом вона дістала посаду редактора, а коли старий начальник пішов на пенсію, її зробили керівником усього фотовідділу. Надто великим господарство, яким вона керувала, не було: незважаючи на те що десять років тому до її відділу долучили відділ реклами, він і тепер складався всього з шести чоловік, які по черзі виконували всю необхідну роботу.
Мікаель поцікавився, за яким принципом організовано фотоархів.
— Правду кажучи, він дещо безладний. З того часу, як у нас з’явилися комп’ютери і цифрові знімки, архів зберігається на CD-дисках. У нас був практикант, який сканував найбільш важливі старі фотографії, але встиг опрацювати лише невеликий відсоток від усіх занесених до каталогу архіву знімків. Старі фотографії розсортовані за датами в папках з негативами. Вони або тут, у редакції, або в сховищі на горищі.
— Мене цікавлять фотографії ходи з дитячого свята шістдесят шостого року, а також усі знімки, зроблені того тижня.
Майя Блумберґ подивилася на Мікаеля вивчаючим поглядом:
— Значить, потрібний той тиждень, коли пропала Харієт Ванґер?
— Вам знайома ця історія?
— Пропрацювати все життя в «Хедестадс-курірен» і не знати про неї неможливо, а коли Мартін Ванґер телефонує мені рано-вранці вихідного дня, я, звичайно, роблю висновки. Я в шістдесятих роках читала коректуру статей, які були написані про цю справу. Чому ви копирсаєтеся в цій історії? З’явилося щось нове?
Майя Блумберґ вочевидь мала нюх на новини. Мікаель з посмішкою похитав головою і виклав свою «легенду»:
— Ні, і я сумніваюся, що ми коли-небудь дістанемо відповідь на питання, що з нею трапилося. Ми не дуже це афішуємо, але я просто пишу біографію Хенріка Ванґера. Історія про зникнення Харієт — окрема тема, але обійти її мовчанкою навряд чи можливо. Я шукаю знімки, що ілюструють той день, де є Харієт і її подруги.
На обличчі Майї Блумберґ читався сумнів, але сказане звучало переконливо, і вона не знайшла причин йому не вірити.
Газетний фотограф у середньому знімає від двох до десяти плівок на день. Під час значних заходів ця кількість легко може подвоюватись. На кожній плівці — тридцять шість негативів; отже, в газеті нерідко назбирується за день понад триста знімків, з яких публікуються лише одиниці. У дисциплінованих редакціях плівки розрізають і вкладають негативи у спеціальні кишеньки, по шість штук у кожну. Одна плівка займає приблизно сторінку папки для негативів, а в папку поміщається близько ста десяти плівок, разом за рік виходить від двадцяти до тридцяти папок. Із плином літ їх назбирується божевільна кількість; у більшості випадків ці матеріали не мають ніякої комерційної цінності, але поступово перестають поміщатися на редакційних полицях. Разом з тим кожен фотограф і відділ фотографії твердо переконані в тому, що знімки є історичними документами надзвичайної ваги, і тому нічого не викидають.