Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.
- Автор: Винничук Юрий Павлович, Колектив авторів
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-7082-1
- Жанр: Городское фэнтези
Электронная книга - «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.». Краткое содержание книги:
У цій книжці українську фантастичну прозу ХІX – ХХ сторіч представляють мало відомі твори Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Бороздни, Миколи Костомарова, Євгена Згарського, Наталі Кобринської, Івана Франка, Івана Липи, Гната Хоткевича та багатьох інших авторів.
Юзеф буваючи удома, цілими днями і ночами поспіль працював у своєму кабінеті, заходити до якого було якнайсуворіше заборонено геть усім. Чим він там займався, ніхто не знав. Мене спочатку це й не цікавило, та з бігом часу виник мимовільний інтерес до його занять: я хотіла довідатись, що ж він за людина. Головне, чому сам він і словом не обмовився про себе і взагалі про своє таємниче життя? Я уже казала, що він часто відлучався з дому невідомо куди і нащо. Їдучи геть, він щоразу приходив до мене, ніжно цілував у чоло і говорив:
– Я їду, мій друже. Будь розумницею, не нудьгуй без мене, – я скоро повернуся.
А потім зникав. Мені, зрештою, було тоді все одно, є він вдома, чи нема. Я закривалася у своїй кімнаті, яку дуже полюбила, і там просиджувала цілими днями. Я навіть боялася виходити з замку у сад, хоч він був прекрасним: з густою тінистою зеленню, масою квітів і всіляких рідкісних тропічних рослин. Замок і сад були оточені величезним кам’яним муром, а за ним виднілось верхів’я густого, темного лісу. З-поза муру не долинало жодних ознак инших жител: не чути було ані гавкоту собак, ні крику свійської птиці, – за стінами був лише дрімучий ліс, який шумів і наганяв тугу. Мені ставало все страшніше в цьому саду, я тікала і знову ховалась у своїй кімнаті. Тепер бажання довідатися, хто він і чим займається, посилювалось з кожним днем.
Я часто наважувалась підійти до таємничого кабінету, прислухалася і навіть заглядала в отвір замка, коли він там працював, та нічого не могла розгледіти.
Одного разу він застав мене за цим заняттям. Я почервоніла, та він лагідно зауважив мені:
– Дитинко, ніколи не намагайся проникнути у ці двері; я це тобі забороняю, інакше можеш дорого поплатитися за свою цікавість.
Мені таке його зауваження видалось дуже образливим. Я пішла до себе у кімнату і довго проплакала.
Проте з тих пір моя цікавість зросла ще сильніше і тепер у мене було єдине бажання, яке не давало мені спокою ні вдень, ані вночі: за всяку ціну прослідкувати за ним і довідатись про все.
Незабаром трапився сприятливий випадок.
Пан Юзеф кудись поїхав проти ночі. Я закрилась було у своїй кімнаті з наміром нікуди не виходити, але, підбурювана цікавістю, не втерпіла, взяла свічку і тихенько вирушила коридорами, щоб хоч здалеку поглянути на ті таємничі двері, що їх так пильно оберігав мій викрадач. Яке ж було моє здивування і радість, коли я помітила, що ключ залишено у дверях! Напевно Юзеф, кваплячись, забув його вийняти і забрати зі собою.
Я завмерла від захвату: оттепер уже обов’язково про все довідаюся! Тихенько, на пальчиках обійшла я кімнати і переконалась, що слуги сплять. З завмиранням серця, хвилюючись, наблизилась до дверей кабінету і вхопилась тремтячою рукою за ключ… Повернула два рази… Почувся металевий дзвін пружини і луною облетів порожні кімнати. Я злякалась цього звуку і зі страхом відскочила від дверей. Та потроху оволоділа собою. Ще раз прислухалася… Навколо тиша, як у могилі.
Ввійти – чи ні?!
Я рвонула клямку і ввійшла!..
В цей час мені вчувся важкий стогін, від якого мурашки поповзли по тілу. Свічка, яку я щосили стискала у тремтячих руках, освітила усе своїм тремтливим світлом. І коли я наважилась поглянути довкола, я заклякла від жаху і ледве втрималась на ногах, щоб не впасти. Мої очі побачили неймовірну обставу.
Вся кімната була оббита чорним сукном з якимись білими зображеннями і фігурками: чи то букви, чи то знаки… Навколо немислимий розгардіяш і хаос, так що спочатку неможливо було нічого розібрати. Все було розкидане по підлозі і розвішане на стінах, я помітила між иншими предметами багато поламаних металевих хрестів і якихось символічних зображень попід ногами. По всій підлозі валялась маса людських черепів: впадини їхніх очей світились фосфорним сяйвом. В різних місцях і кутках кімнати стояли у неприродних позах скелети у білих саванах. Я помітила вираз жаху на їхніх кістлявих обличчях зі збитим у ковтуни волоссям. Світильник на підставці з шістьма погаслими чорними восковими свічами у лікоть висотою здіймався майже до стелі. На полицях стояло кілька великих скляних куль і дзбанків, з’єднаних поміж собою скляними трубками. У них кипіла, клекотіла, переливалась якась рідина, що виділяла трупний сморід. Хаотично валялись розламані труни з залишками людських кісток.