Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Цікава і найповніша інформація про це місто на час його включення до складу Боспорської держави відома з промови Есхіна, спрямованої проти мосфена [3, 171—172]: «...Був якийсь Гілон з керамейців (афінян. —А Р.). Він-то, запродавши ворогам Німфей на Понті, адже тоді місто (Афіни — А. Р.) володіло цією областю, втік з міста через ісангелію, не дочекавшись рішення суду, і прибув у Боспор, і одружився на багатій жінці, клянусь Зевсом, яка принесла чимало золота, а за родом — скіф'янці». Судячи із цього тексту, можна вважати, що якоюсь мірою Німфей справді залишався незалежним від Спартокідів полісом і через зраду Білона був приєднаний до їхньої держави, ймовірно, без серйозних воєнних дій. За своє зрадництво Гілон отримав місто Кепи, що в свою чергу свідчить про економічну спроможність Сатира. Згодом внук Білона — відомий оратор Демосфен став гарячим захисником боспорських інтересів у Афінах [Dem. Adv. Lept., 29, 31—32, 36, 40; Deinarch. Adv. Dem., 1], за що боспорці надсилали йому щорічно тисячу медимнів зерна. Нучфей міг бути і формальною компенсацією Афінами Спартокідам за збільшення торгівлі хлібом і зміцнення культурно-політичних відносин. Слід відзначити, що при цьому Німфей зберіг свою політичну автономію. Про це, зокрема, свідчать нумізматичні дані: емблематика його монет зовсім відмінна від пантикапейських[617].

Можливо, зображення на них голови німфи як покровительки і захисниці громадянського колективу Німфею, наштовхнуло на думку Сатира І теж змінити емблематику боспорських монет. У всякому разі, після підкорення Німфею Сатир, який носив однакове ім'я з міфологічним супутником Діоніса, змінює емблему на монетах: зображення бородатого сатира надовго залишається головним типом у боспорському карбуванні Спартокідів. У цьому слід вбачати також зміну офіційного культу. В державній політиці, починаючи з Сатира, головне місце відводиться релігії Діоніса, хоча водночас зберігається і культ Аполлона, який мав багато шанувальників серед грецьких громадян. Поступово на Боспорі складається своєрідний синтез релігії двох божеств. Спадкоємцям Спартока, які добре знали своє фракійське походження, — а у Фракії культ Діоніса мав надзвичайно велике значення, — важливо було знайти прихильників свого бога і разом з тим зберегти традиційні культи. Слід відзначити, що, починаючи від Сатира І, виробляється орієнтація на походження правителя від бога, на їх ідентифікацію. Фракійський цар Котіс І, який правив одночасно з Сатиром, вважав себе сином Аполлона[618].

У своїй експансіоністській політиці Сатир не задовольнився тільки Німфеєм: він розпочав війну із Феодосією — високорозвинутим полісом, який мав єдиний у регіоні незамерзаючий порт та підтримував широкі контакти з багатьма містами Еллади і, звичайно, з Афінами [Dem. Adv. Lept., 20, 33; Strabo., VII, 4, 4]. Боротьба виявилася навдивовижу складною та затяжною. Можливо, Сатир І, зрештою, зміг би її завоювати, якби не втрутився у внутрішні справи Сіндики, з метою повернути на престол Гекатея, скинутого своєю дружиною — меотянкою Тіргатао [Polyaen., VIII, 55]. Шляхом дипломатичних переговорів це йому вдалося, і для припинення війни між ними Сатир віддав у заручники Тіргатао свого сина Метродора, маючи на меті в подальшому її вбити. Але цей план було розкрито. Войовнича меотянка знову почала війну і вбила Метродора. У відчаї Сатир помер, можливо, навіть під час невдалої облоги Феодосії. Конфлікт з Тіргатао за допомогою дорогих дарунків зумів владнати його син Горгіпп, який був правителем азійської частини Боспору, і заради якого, певно, старався Сатир.