Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Те, що на чолі грецької держави у V ст. до н. е. стояв фракієць — факт унікальний в історії Еллади. Враховуючи ставлення греків до варварів, можна стверджувати, що ніякі угруповання та союзи на Боспорі не могли б довго утримувати владу тирана за існуючої традиції полісної єдності, якби тиран був чужинцем, який не мав найтісніших родинних зв'язків з попередньою династією або іншим знатним родом. Інша справа, що на відміну від Археанактідів, він побажав правити одноосібно і, можливо, якісь представники цього роду, котрі не примирилися з передачею правління Спартоку, втекли до Феодосії [Anon. Peripl., 77].

У зв'язку з цим відзначимо, що конкретні причини падіння першої династії і роль у цьому Афін, зокрема, Перікла, невідомі. З цього приводу висловлено чимало різних припущень[608], але жодне з них не можна вважати переконливим. За правління Спартока на Боспорі не відбулося ніяких помітних змін у політичному житті, економіці або релігії[609]. Захоплення влади Спартоком ще не означало, що він став повним володарем полісів. Під його контролем залишилися лише ті населені пункти, які були відмежовані за попередньої династії Тіритакським валом. Судячи з усього, Спарток не прагнув до територіального розширення. Отже, є всі підстави вважати, що він лише продовжував політику своїх попередників.

Ситуація почала докорінно змінюватися лише наприкінці правління його сина Сатира (433/32—390/389 рр. до н. е.)[610]. А помітні зрушення в усіх сферах життя боспорців почалися при Левконі І (389—347 рр. до н. е.). Саме цього ініціативного і рішучого діяча в Афінах вважали засновником нової правлячої династії Левконідів [Ael., Var. hist., 6, 13].

Правителі династії Спартокідів у античній літературній традиції, починаючи з Левкона І, характеризуються різними потестарними термінами: архонти, царі, династи, тирани[611]. В боспорських епіграфічних документах Левкои І іменувався архонтом Боспору і Феодосії [КБД, 1111], а відносно підкорених народів — басилевсом [КБН, 6]. Які титули насправді мали Спарток і Сатир, можна тільки здогадуватись. Можливо, титул архонта Левкон успадкував від батька.

Певно, впровадженням цього терміна в офіційну титулатуру Спартокіди намагалися замаскувати тиранічний характер своєї влади щодо вільних грецьких громадян. Цей політико-правовий термін вони принципово могли наслідувати від Археанактідів, які в свою чергу запозичили його з полісної практики, де архонти були верховними магістратами, нерідко з епонімними функціями, як і Левкон[612].