Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-0726-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Амфіктіонія водночас мала в своїй основі й глибокі економічні та демографічні передумови. Швидке зростання населення у полісах не відповідало виробничим силам головної галузі економіки — землеробства, де кількість вільної землі, на відміну від Ольвії, була обмеженою[579]. Не залишалось нічого іншого, як розширити свої території шляхом приєднання земель сусідніх народностей або обезземелення частини своїх громадян, або ж війни одного поліса з іншим. Але в даному разі взяла гору громадянська свідомість переваги єдності еллінів, де б вони не проживали, ідеологія еллінської етнічної спорідненості перед загрозою варварів, поширення якої почалося ще за перших воєн з персами в Малій Азії і набрало сили після перемог греків над ними[580].
Проте не всі поліси одночасно ввійшли до федерації. Зокрема вважається, що Феодосія, навпаки, вийшла з первинного рівноправного союзу, коли владу захопили Археанактіди[581]. Певно, вона спочатку не входила навіть до релігійного об'єднання, оскільки її богом-покровителем був не Аполлон і вона знаходилася на значній відстані від інших міст Боспору, володіючи родючою землею і маючи природну оборону. Невідомо, як прореагували на це і два значні економічні центри Боспору — Німфей і Фанагорія, громадяни яких завжди тяжіли до самостійності. Проте інші поліси, особливо малі за кількістю населення і засновані пізніше (що не давало їм можливості повністю забезпечити себе всім необхідним), знайшли безпеку в такій єдності. Отже, запровадження нового політично-сакрального правління спричинила загальна історична обстановка, що склалася в контактних зонах із скіфами та меотами, а також всередині Боспорського регіону. Створення на той час військово-політичної симахії — оборонної федерації спочатку автономних полісів, які розміщувалися на великих відстанях від основних центрів Еллади, було єдино можливою умовою протистояння ворожим нападам.
Швидке економічне зростання Пантикапею на фоні дрібних і малорозвинутих апойкій вирізняло його серед інших не лише як серйозного конкурента в торгівлі, але й звеличувало його як центр, що притягував до себе увагу еллінів ще й значним будівництвом, розвитком ремесел, карбуванням срібних монет, наявністю великого порту та інтенсивністю зв'язків зі середземноморським та варварським світом. Все це сприяло тому, що Пантикапей став столицею Боспорської держави, осередком правлячої верхівки.
У науці є різні тлумачення щодо характеру політичної влади Археанактідів. Більш-менш одностайно вважається, що вони отримали спадкову владу, використавши один з полісних інститутів, найімовірніше архонтат, і офіційно називалися архонтами. Припускається також, що вони лише відігравали релігійну роль, тобто були вищими жерцями в культі Аполлона Ієтроса, які мали титул царя і карбували монети[582].
Порівняльний аналіз термінології і політичних структур Спартокідів, які успадкували владу від Археанактідів, а також сицилійської держави Діонісія дозволив висунути гіпотезу про існування на Боспорі тиранічного режиму ще за Археанактідів, що близько до 480 р. до н. е. міг установитись унаслідок військового конфлікту боспорської симахії зі скіфами[583]. На чолі першої стояв стратег-авто-кратор з роду Археанактідів, який скористався перемогою і захопив спочатку владу в Пантикапеї, а потім силою почав приєднувати інші поліси. Щодо останнього, то якби це справді було так, — а греки над усе ставили елевтерію своїх полісів, — то, об'єднавшись знову, вони могли б виступити проти пантикапейського тирана і свого поневолення. Зовсім інша справа, коли вони добровільно, заради ідеї еллінської єдності створювали свій союз під егідою єдиного бога.
Діяльність Археанактідів знайшла найяскравіший вияв в організації оборони полісів та в сфері релігії. Більшість дослідників вмотивовано відносять до часу їх правління будівництво й укріплення Тіритакської оборонної системи, яка складалася з насипного валу й глибокого рову. Параметри цього стратегічного укріплення кордону і його довжина (близько 25 км) свідчать про те, що це була надзвичайно трудомістка і складна фортифікаційна споруда. Вона вимагала ефективного централізованого керівництва і могла бути виконана тільки після об'єднання полісів.
579
Виноградов Ю. Г. Полис... — С. 405.
580
Haynes D. Greek Art and the Idea of Freedom. — L., 1984. — P. 33 sqq.
581
Гайдукевич В. Ф. История античных городов Северного Причерноморья // АГСП. — М., 1955. — С. 101.
582
Анохин В. А. Указ. соч. — С. 26.
583
Виноградов Ю. Г. Полис... — С. 406—417; Шелов-Коведяев Ф. В. Указ. соч. — С. 71 и сл.; Толстиков В. П. Указ. соч. — С. 25 и сл.