Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Після смерті Перісада 309 р. до н. е. у житті Боспорської держави відбулися значні зміни. Вони в основному були пов'язані з діяльністю сина Перісада — Євмела, який порушив принцип наслідування трону [Diod., 20, 22—24]. Бажання стати одноосібним правителем спонукало Євмела розпочати жорстоку боротьбу зі своїм старшим братом Сатиром, який юридично був законним спадкоємцем Перісада[638]. Вступивши в союз з вождями найближчих племен, Євмел розпочав проти нього військові операції.

На боці Євмела виступив цар фатеїв (сіраків) Аріфарн з 20 тис. кінних і 22 тис. піших воїнів[639], а Сатир мав 2 тис. грецьких і приблизно стільки ж фракійських найманців, а також близько 30 тис. скіфських воїнів. Завдяки останнім, коли розпочався бій біля р. Фат, перевага спочатку була на боці Сатира[640]. Його воїни змусили тікати супротивника і, переслідуючи фатеїв, майже зовсім спустошили їх землю. Але коли боротьба стала зосереджуватись біля фортеці Аріфарна, яка знаходилась у важкодоступних болотистих місцях, Сатир отримав смертельну рану і помер. Боспорські війська припинили облогу. Брат Сатира Притан перевіз його тіло в Пантикапей і влаштував пишні похорони. Він проголосив себе царем і розпочав нову війну з Євмелом, проте невдовзі йому довелося визнати себе переможеним. Згодом він намагався знову взяти владу в свої руки і коли зазнав нової поразки, втік до Кеп, де був убитий.

Так Євмел остаточно розправився із своїми братами і став одноосібним правителем великої держави, уособлюючи елліністичний тип монарха[641]. З самого початку свого правління він стратив усіх прихильників Сатира і Притана, навіть їх дружин і дітей, лише юний син Сатира Перісад зміг втекти до скіфського царя Агара, який дав йому притулок.

Тривалий час, коли йшла війна за трон, боспорці не виявляли ніякого протесту проти порушень традицій і незаконних дій. Така пасивність жителів Боспору до політичного життя вказує на сильну владу Спартокідів, брак громадянського ополчення і можливе викорінення основних полісних законів[642].

Рис. 54. Акрополь Пантикапею за елліністичної доби. Загальний вигляд. Реконструкція В. П. Толстикова.

Тільки після майже повного завершення драматичної боротьби за владу, знищення чималої кількості сімей пантикапейці вийшли зі стану апатії. За словами Діодора в столиці Боспору почалось заворушення громадян [АΓANAKTOYNTΩN ΠΟΛΙΤΩΝ // Diod., 20, 24, 4], внаслідок чого Євмел був змушений зібрати народні збори. Цей політичний акт за тиранічного режиму влади свідчить про те, що якісь елементи полісних традицій все ж таки зберігались на Боспорі. В усякому разі Євмел пообіцяв своїм підданим зберегти форму правління попередників і підтвердив привілеї пантикапейців, зокрема їх полісне право на звільнення від податків і безмитну торгівлю [Diod., 20, 24]. Звичайно, цар розумів, що не рахуватися з опозиційно настроєними громадянами після жорстоких розправ із сім'ями братів і їхніх прихильників не можна. Надання населенню деяких пільг і збільшення торгових операцій швидко привернуло боспорців на його бік і принесло йому популярність. Спроби Євмел а таким чином спиратися на пантикапейців свідчать також про бажання заручитися їх підтримкою на випадок можливого виступу прибічників законної влади.