Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Коли так, то йди. Бажаю тобі успіху. Якщо розшифруєш, повідом, будь ласка, й мене.
— Та звичайно!..
Уля просидів більше двох годин, поки розшифрував уривчастий текст, де не було початку, а також і окремих літер, які він пропустив або кастелана переплутала в передачі.
Повідомлення, навіть неповне, мало дуже важливий зміст. А втім, трошки помисливши, він дописав ті слова, яких там бракувало.
Це шифроване розпорядження звучало так:
«… обов'язково з паном оберштурмбанфюрером Карлом… на ставку… човні… північний захід… кущі… чекай… там… обережним… стежать… побачення… можливість… оберштурмбанфюрер… обов'язково… четвер».
На іншому аркуші паперу Михай досить легко відновив його повний текст.
«… обов'язково з паном оберштурмбанфюрером Карлом. Вночі (опівночі) буду (знаходитимусь) на ставку в човні. Трохи на північний захід біля берега ростуть кущі. Чекай мене там. Раджу бути дуже обережним. Якщо маєте підозру (підозріваєте), що за вами стежать, побачення відміняю. Знайду іншу можливість зв'язатися. Пан оберштурмбанфюрер Карл вирішив (призначив) обов'язково на четвер».
Уля стиха свиснув і краєчком ока зиркнув на Мардаре, який теж сидів у кімнаті і писав листа. Але той навіть не звернув на нього уваги. Михай склав папірець з розшифрованим текстом учетверо і разом з чернеткою сховав його в кишеню. Потім, присунувши стілець до вікна, зіперся ліктями на підвіконня і став дивитися на подвір'я.
Мардаре, дописавши подвійний аркуш, уже збирався взятися за другий, і раптом помітив Улю, іронічно посміхнувся, вважаючи, що той хоче ще раз побачити гувернантку.
Насправді Михай сів біля вікна, щоб добре все обміркувати. Заспокійливий краєвид сприяв цьому, спонукаючи до думок. Звідси виднівся парк, ставок з зеленою стоячою водою, а трохи далі — управителів будинок.
«Без сумніву, — мислив Уля, — вночі відбудеться справжня військова рада, і я мушу її підслухати. Може, пощастить виявити найголовнішого шпигуна, що, залишаючись невідомим, готує вирішальний удар».
І йому спала на думку фраза з розшифрованого повідомлення:
«Пап оберштурмбанфюрер Карл вирішив (призначив) обов'язково на четвер». Що ж міг призначити на четвер цей оберштурмбанфюрер Карл, коли не вирішальний удар? Мабуть, «бідолашна панночка гувернантка» відіграє в цій операції роль троянського коня. Але що вона має зробити, важко було розгадати. По-перше, Некулаю чи тому другому невідомому нічого й сподіватися проникнути вночі в замок. Біля обох дверей стояли вартові, а від певної години заборонялось будь-кому проходити чорним ходом. По-друге, кастелана не могла зійти непоміченою з своєї вежі і піднятися на перший поверх до шифрувального відділу, бо там же знаходився й кабінет генерала, біля якого завжди стояв вартовий. Цей солдат, безперечно, не пропустив би її. Гувернантці неможливо було скористатися й чорним ходом, бо недалеко містився другий відділ та його варта.
Іншими словами, щоб проникнути до шифрувальної машини, кастелані довелося б знищити одного з солдатів. А навіщо це їм? Коли б шпигуни хотіли пробратися до шифрувального, застосувавши насильство, то вже домоглися б свого. І все-таки вони вирішили діяти. Про це свідчить розшифрований текст, а також скупчення аж чотирьох шпигунів.
Оберштурмбанфюрер Карл вирішив провести операцію в четвер. До визначеного терміну залишилося ще три дні. І от на нічній нараді агенти мають розробити докладний план,
«Хто його зна? Може, й пощастить підслухати», — подумав Уля і мимоволі посміхнувся.
— Що це ти посміхаєшся, друже? — запитав Мардаре, закінчивши писати листа.
— Та так… Пригадав щось смішне.
— А може, когось побачив…
Михай здивовано глянув на нього:
— Якого чорта я міг побачити?
— Ну, хоч би кастелану!
— Заради такої жінки, їй-богу, не варто втрачати голову!.. Хай хоч яка вона буде вродлива, але коли їй бракує розуму… Ну, розумієш, відштовхує…
— Звичайно. Але треба визнати, приємно-таки бачити її.
Уля з підозрою глянув на нього. Мардаре говорив одне, а думав, здавалося, інше. Збагнувши, що треба бути обережним, Михай пожартував:
— Гей, Іоне, тебе, мабуть, справді тягне до жінки. Бо інакше я не можу пояснити твого захоплення «бідолашною панночкою гувернанткою»!
А потім насунув пілотку і вийшов, щоб прогулятися по парку і відшукати те місце, де вночі агенти абверу мають зібратися на свою раду.