Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
Одним із характерних проявів середньовічного гумору були карнавали та свята і пов’язані з ними звичаї. Французький «Марді Гра» і баварський «Фашінг» (масниця) є збереженими до нашого часу рештками фестивалів, які передували великодньому посту і під час яких тимчасово скасовувалися звичні соціальна, політична та релігійна ієрархії і протягом періоду карнавалу панувала обернена ієрархія. Згідно із зауваженням історика карнавалів, Енід Велсфорд (Enid Welsford), протягом цього часу «знатні особи зазнавали приниження, а святі речі — профанації, законів майже не дотримувалися, а етнічні ідеали змінювалися на свою протилежність; головним правителем ставав Патріарх, Папа або Єпископ блазнів 10. У Франції XII століття святкували фестиваль дурнів, під час якого відбувалася повна заміна звичаїв на протилежні. Найменш значний диякон з кафедрального собору проголошувався єпископом, папою або королем — залежно від місцевості — і вів своїх друзів дияконів у приміщення вищих церковних достойників. Там вони відправляли блазенську службу: вівтар прикрашали пудингами й ковбасами, а звичні відповіді вірних під час служби замінялися криками й вересками. Іноді здійснювали глузливі висвячення єпископів. Так, у 1498 р. мешканці французького міста Турней зловили кількох священнослужителів з Нотр-Даму і «висвятили» їх на єпископів. У інших місцевостях мешканцям, які того року зробили найдурніший вчинок, вручали «хрест абата». Проводилися й подібні несправжні церемонії, які стосувалися політичної влади, — варто згадати хоча б традицію обирання королів і королев карнавалу. Явно без особливої пошани до справжнього монарха юрба учасників карнавалу «обирала» королем когось із народу. Глибинна психологія навчила нас інтерпретувати такі прояви веселощів з урахуванням їхньої неоднозначності. Елементом цих гулянь, безперечно, було і виявлення протесту проти релігійних норм і правил, однак воно не було їхнім єдиним елементом. І світська, і церковна влади хоч і сприймали такі викрутаси без великої радості, але ставилися до них вельми толерантно. Досить сказати, що в середньовічних університетах, які були барометрами суспільних настроїв, студенти під час такого карнавалу мали довші канікули, ніж на Різдво чи на Великдень 11. Зважаючи на авторитарні звички середньовічного суспільства, така толерантність здається дуже незвичайною. Щоб з’ясувати це питання, подивимось на деякі аспекти зв’язку між гумором і законом у середньовічній Європі.
Карнавальні пустощі і глузливі вшановування здавалися смішними мешканцям середньовічних міст, тому що вони означали тимчасове звільнення від правил, перекидали світ догори ногами, нібито руйнували все, що люди вважали справжнім порядком речей. Як зазачив Ернст Куртіус (Ernst Curtius), у середньовічній Європі існував топос «перевернутого світу», який був одним із головних інструментів середньовічного гумору 12. Цей топос був джерелом сміху з причин, яким пізніше дав визначення Кант у своїх роздумах про гумор як про раптове перетворення напруженого очікування в ніщо 13.
З таких традицій народився і твір Франсуа Рабле «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Ця книжка наповнена прикладами середньовічного гумористичного топосу перевернутого догори ногами світу: обставини та події, що супроводжують народження й навчання Ґарґантюа й Пантаґрюеля, поїздку Пантаґрюеля до землі Сатін та заснування Телемського абатства. Це абатство є повною протилежністю середньовічного уявлення про монастир. У ньому можуть перебувати як чоловіки, так і жінки (єдиною вимогою до яких є те, що вони мають бути молоді й гарні з себе), кожен може приходити і йти, коли йому забажається, і керуватися у своїх вчинках можливостями та щасливими нагодами, які йому трапляються. Головне правило цього монастиря — «роби все, що хочеш». Такі оповідки сприймаються читачами Рабле як смішні, бо вони описують перевернутий світ, і людина, яка сміється, не сприймає його серйозно, тому що він управляється правилами, що суперечать тим, які загалом вважаються правильними. Якщо ми погодимося із міркуваннями Канта про гумор, то з цього випливає, що поняття закону мало бути міцно закоріненим у поглядах середньовічних європейців і схвалюватися ними, оскільки відхилення від звичайного порядку речей здавалося нереальним і тому смішним. Потрібно ще раз підкреслити, що ці середньовічні забави не ставали підставою для розслідувань інквізицією можливої схильності їх учасників до єресі, незважаючи навіть на те, що, на перший погляд, у їхніх вчинках був серйозний замах на панівну доктрину. Це, своєю чергою, є свідченням значної довіри середньовічної влади до звичайних чоловіків і жінок того часу. Страх, що таке зневажання стану, який вважався правильним, може призвести до відмови від нього, очевидно, не був настільки сильним, щоб змусити владу до намагань викорінити карнавальні звичаї та ігри уяви, якими вони супроводжувалися. Саме такого погляду підсвідомо дотримується Ернст Куртіус, показуючи Weltanschauung (світосприйняття) типових чоловіків і жінок середньовічної Європи.