Заборонені чари

Аліса відчула, як її щоки запалали.

— Ну… пам’ятаєш, я говорила, що коли-небудь заведу дитину. Звичайно, не найближчим часом, а згодом, років у тридцять. Проте вже зараз я мимоволі приміряю всіх знайомих чоловіків на роль майбутнього батька. А твій брат відповідає всім моїм вимогам. Тебе це шокує?

Маріка якось непевно знизала плечима.

— Не скажу, що шокує. Просто ти заскочила мене зненацька. Відколи ви познайомились, я все боюся, що він почне залицятися до тебе. Але я й подумати не могла, що ти сама плануєш затягти його в ліжко.

Аліса коротко розсміялася.

— Ну, про те, що планую, це велике перебільшення. Я лише занесла його до списку потенційних кандидатів на батьківство.

Маріка трохи помовчала, вагаючись. Нарешті запитала:

— А Кейт у цьому списку є?

— Раніше був, — чесно відповіла Аліса. — Але я викреслила його, коли переконалася, що ви закохані одне в одного.

Гірко зітхнувши, Маріка поклала лікті на стіл і вткнулася обличчям у долоні. Аліса погладила її по голові.

— Прошу тебе, любонько, не впадай у меланхолію. От побачиш, усі ці домисли місіс Волш — чистісіньке безглуздя.

— Вона писала про це так упевнено…

— Вона помилилася, — наполягала Аліса. — Повір мені, Джейн „рожева“ до самих кінчиків волосся. Порівняно з нею, мене можна назвати натуралкою. Скільки її знаю, вона ніколи не цікавилася хлопцями, а з дівчатами спить ще з тринадцяти років.

— У тім-то й річ… — почала була Маріка, та враз осіклася. — Вона пішла з Кейтом до нашого світу. За словами Котятка, вони назвалися чоловіком та жінкою, а в готелі мешкали в одній кімнаті.

— І ти сама сказала, що це правильно, — зауважила Аліса. — Згадай, як ти говорила, що вони вчинили розумно, назвавшись подружжям, а не братом і сестрою. Крім того, Кейт у своєму листі прямо написав, що їм не вдалося повернутися назад через вимкнений портал. А це цілком спростовує версію місіс Волш, що вони з власної волі втекли до світу Конорів.

— Ні, не спростовує, — заперечила Маріка, прибравши руки від обличчя. — Могло бути й так, що Кейт і Джейн чекали на мене в Мишковарі, щоб попросити притулку. І щоб потім оселитися в нашому світі… й жити разом.

— Дурня! — пирхнула Аліса. — Кейт кохає тебе, це очевидно. А ти просто накручуєш себе, забиваєш собі голову нісенітницями. Тепер, коли виявилося, що ви з Кейтом можете одружитися, ти боїшся в це повірити, боїшся розчарування, боїшся…

— Не треба, Алісо! — попросила Маріка з мукою в голосі й підвелася з крісла. — Будь ласка, не треба про це.

Аліса зіскочила зі столу й обняла її. Маріка поклала голову кузині на плече.

— Не треба, так не треба, — сказала Аліса. — Час нас розсудить.

Продовжуючи обіймати Маріку, вона думала про Кейта і Джейн, які зараз їхали через ліси північної Ібрії, прямуючи до столиці країни, Паланти. Із суто егоїстичних міркувань їй слід було б молитися про те, щоб дикий здогад місіс Волш підтвердився — адже Кейт, на відміну від Флавіана, становив для Аліси серйозну загрозу. Познайомившись особисто з ібрійським королем, вона переконалася, що Флавіан ладен задовольнитись і тим малим, що Маріка зможе йому дати, а все її кохання, як і раніше, належатиме Алісі. Зате Кейта Маріка кохала по-справжньому, пристрасно, всім своїм єством, і якщо вони зійдуться, Аліса стане третьою зайвою, просто другом сім’ї.