Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Можна не сумніватися, — додав Стоїчков, — що в Марічиній присутності Кейт і Джейн поводилися вкрай обережно, щоб не виказати свого справжнього єства.
— А проте, — зауважив Стен, звертаючись до Маріки, — Кейт мав якось стежити за тобою, коли ти проходила через портал. Тільки так він міг знайти шлях до нашого світу. Ти не помічала нічого бодай трохи підозрілого?
— Ні, — впевнено відповіла Маріка. — Я думала про це відтоді, коли стало відомо, що Кейт і Джейн потрапили до нашого світу. Намагалася пригадати, чи відбувалося щось незвичайне при моєму проходженні порталу. Нічого такого не було, це точно. А вчора ввечері, за порадою пана Стоїчкова, я ще раз оглянула старий портал Конора МакКоя. З ним усе гаразд, жодних ознак стороннього втручання не виявила. І в усій комірчині не знайшла ніяких магічних предметів.
— А Кейтові подарунки? — запитав Флавіан, не приховуючи ревнивих ноток у голосі. — Він же робив тобі подарунки?
— Робив, — без найменшого збентеження, навіть зухвало, підтвердила Маріка. — Багато чоловіків роблять мені подарунки. Тобі доведеться звикнути до цього — і не лише до цього… — Перехопивши застережливий братів погляд, вона трохи вгамувалася. — Ну, гаразд. Я оглянула всі Кейтові подарунки. Я оглянула взагалі все, що ношу на собі і з собою. Також оглянула все, що носить Аліса — адже останнім часом вона також користувалася порталами.
— І що?
— Нічого. Геть нічого. Якщо Кейт і підкинув мені якийсь амулет, щоб стежити за мною, то вже забрав його й підмінив на звичайну прикрасу.
— Або це зробила Джейн, — додала Аліса. — До нашої сварки ми з нею часто мінялися сережками, намистом, брошками і всім таким іншим.
— Можливо, так і було, — сказав Стоїчков. — Сподіваюся, за два дні ми й це з’ясуємо. А зараз… — Він зробив паузу, посунувся трохи вперед і пильно подивився на Маріку. — Зараз мене турбує інше. Якщо Кейт і Джейн справді Послідовники, то їх зникнення мало сильно збурити всю їхню братію. А між тим, ніякої явної реакції, крім листа від пані Волш, не спостерігається. Це дуже дивно. За тутешнім часом минуло майже три тижні, і якщо раніше ми могли заспокоювати себе тим, що Послідовники не надто переймаються через утечу своїх слуг, то тепер… Коротше, Маріко, я вважаю, що пора розкрити конверт.
— Але…
— Зажди, дівчинко моя. Прошу, не перебивай. Я розумію, що це особистий лист. Та зваж: це особистий лист Послідовників. Різниця є — і велика. Хоч би що було в тому листі, воно зачіпає й наші інтереси, бо стосується справ Послідовників, хай навіть їхніх особистих справ. Пані Волш припускає, що ти допомогла Кейтові з сестрою втекти. Це було не так — а проте виявилося, що в певному сенсі вона має рацію. Обоє потрапили до нашого світу без твоєї допомоги, але залишилися там за твого мимовільного сприяння. Тепер ми мусимо знати, чому їхня мати так упевнена, що вони перебувають у нашому світі, чому вона не сумнівається, що ти допомогла їм, чому, зрештою, вона вважає, що її діти не загинули, не були викрадені, а саме втекли. І від кого втекли. Я переконаний, що крім особистого, справді особистого, там говориться і про те, як Послідовники сприйняли їхнє зникнення. А це вже не особисте! Розумієш?
— Так, розумію…
— І, крім того, пані Волш просила не читати листа лише в тому разі, якщо ти не знаєш, де Кейт і Джейн. Хіба ні?
— Ну, якщо розуміти буквально…
— Тепер ти знаєш, де вони. І зможеш перепросити їх за те, що прочитала призначеного їм листа. Адже ж пані Волш не забороняла відкривати конверт, якщо вам відомо, де знаходяться її діти. Правильно?
Аліса криво посміхнулася і мовчки похитала головою. А Маріка несміливо мовила:
— Лишилося тільки два дні. Можна й зачекати.
— Не можна чекати, Маріко, зрозумій це. Не можна чекати жодного дня. Я зовсім не наполягаю, щоб ти прочитала нам усього листа цілком. Прочитай його сама — а потім розкажеш нам те, що визнаєш за потрібне. Чи нехай це зробить Аліса.
Відчувши, що Марічина рішучість похитнулася, Стен приєднався до вмовлянь Стоїчкова. Флавіан же нічого до ладу не говорив, але схвально кивав і час від часу притакував.
Першою поступилась Аліса. Залишившись на самоті, Маріка недовго опиралася і, врешті, з важким серцем погодилася прочитати листа. Проте поставила неодмінну умову: вона розповість тільки те, що, на її власну думку, важливо для Конорів, і ніхто не стане тиснути на неї, намагаючись з’ясувати додаткові подробиці. Умову було одностайно прийнято.