Третя світова: Битва за Україну

До березня 2014 року Крим, звичайно ж, був ласим шматком, що «напрошувався» на російську агресію. Росія вже мала у Криму військово-морські бази й в цілому понад 4600 об’єктів інфраструктури, що дозволяли їй у військовому плані контролювати півострів. Розташування на цьому найвідомішому курорті колишнього Радянського Союзу великої кількості вілл та розкішних особняків створювало для російських олігархів, чиновників та генералітету армії додатковий стимул захоплення півострова. Численні кримські санаторії та бази відпочинку Путін та його оточення могли приватизувати чи передати в розпорядження російській номенклатурі.

На території Криму знаходяться величезні поклади нафти — 10 нафтових родовищ з запасом в 47 млн тонн; газу — 27 газових родовищ із запасом в 165,3 млрд кубометрів; 7 родовищ з 18,2 млн тонн газового конденсату. На шельфі Чорного моря знаходиться ще 5 родовищ газу та 3 газоконденсатних родовища; на Азовському шельфі — 6 газових родовищ. Ресурси сланцевого газу на шельфі Криму Україна оцінювала в 40 млрд доларів. Є в кримських надрах й інші корисні копалини: залізна руда, мінеральні солі, будівельна сировина…

Проте економічні моменти поступалися імперським, політичним і геополітичним. Окупація Криму російською армією у березні 2014 року стала першим етапом грандіозного плану президента Путіна, що передбачає створення Російської імперії. Будь-який серйозний стратегічний план завжди складається з багатьох блоків. Одним з таких блоків стало приєднання України до Росії. Другим — приєднання Білорусі. Третім — захоплення Прибалтики. Були й інші частини, про які можна тільки здогадуватися. Зокрема останнім часом дуже багато уваги офіційні особи Росії приділяли Придністров’ю, куди інакше, ніж через Україну, не добратися. Приєднання України згідно початкового плану Путіна могло проходити поетапно чи одночасно. Це питання тільки технологій та військових можливостей: прорахувати все заздалегідь до березня 2014 було важко. Багато факторів залишались до кінця незрозумілими: рівень спротиву українців, рівень обурення у світі, масштаби санкцій проти Росії, ступінь готовності російських солдат вбивати українців та ступінь готовності українців помирати за свою країну.

Несподівано для Росії, України та й всього світу, українська сторона віддала Крим без бою. У березні 2014 року не одразу стало зрозуміло, добре це чи погано, який сигнал надсилається всім задіяним у конфлікт сторонам: агресору — Росії, з одного боку, Європі та США — з іншого. Абсолютно для всіх безкровна здача Криму перетворилась на доказ слабкості України та на її мовчазне погодження з тим, що Крим є «споконвічною російською землею». Проте такий «сигнал» зіграв проти Путіна: президент Росії тепер не сумнівався, що так само київські політики здадуть цілу Україну. Російський уряд негайно приступив до організації проросійських повстань у східних регіонах України, вимагаючи проведення референдумів регіональних рівнів щодо питання про приєднання східноукраїнських регіонів до складу РФ. Розраховували на те, що під впливом безладів на сході України Київ погодиться на проведення референдумів у східних регіонах країни; що Росія визнає результати референдумів, якщо вони підуть їм на користь, або ж не визнає — якщо вони підуть на користь Україні. В обох випадках Росія зможе пізніше ввести у східні регіони України війська для захисту російськомовного населення, як раніше — до Криму. Російський генштаб планував рушити свої війська на південь України, в одеському напрямі, наступаючи з Криму та зі сходу, відрізати Україні доступ до Чорного моря, вийти до Придністров’я та оголосити про створення нової держави, що її до того ніколи не було на карті — Новоросії.