Третя світова: Битва за Україну

У березні 2014 року, коли Крим окупувала російська армія, багатьом могло видатися, що світ зійшов з розуму. Однак збожеволів не весь світ, та навіть не ціла Росія, а власне тільки невелика група людей, яка керувала нею. Потім, звичайно ж, коли все, що відбувалось, аналізувати спокійно та об’єктивно, то стає зрозуміло, що певна група людей не збожеволіла. В медичному розумінні цього слова вони цілком здорові. Просто вони жили в іншому світоглядно-політичному вимірі, який в Європі вже давно припинив своє існування.

Населення східної та південно-східної України також жило в іншому вимірі. Відірвані у 1991 році від Москви та Києва, вони тепер намагались повернутись до давно зниклого Радянського Союзу, збираючись під червоними прапорами поруч з пам’ятниками Леніну. Вони не розуміли, що путінська Росія це не старий, знайомий їм з дитинства СРСР, а зовсім інший тип державності, де панують дикі ринкові закони. Вони намагались повернутися у минулу епоху.

Почасти у цьому не винні ані теперішні керівники Росії, ані населення південно-східної частини України. Річ у тому, що радянська епоха у 1991 році відійшла стрімко, без пояснень, а люди, що правили Росією у 2014 році, виросли та сформувались до 1991 року. Більшість із них належала до членів КПРС, хтось був номенклатурою комсомолу, хтось працював на КДБ та ГРУ. А це досить специфічні структури. Туди й відбір був специфічний та й робота в цих установах залишала глибокий слід в особистості людини. Цим людям так і не вдалося зрозуміти, чому Радянський Союз — це «погано». Вони щиро вірили, що Радянський Союз — це «добре», а якась зла сила (напевно, Америка) у 1989–1991 рр. цю прекрасну країну розчавила.

З 1991 року було здійснено декілька спроб повернути Росію туди, де вона опинилася сьогодні. Власне, серпневий путч 1991 року став першою спробою повернення. Друга спроба реалізовувалася у жовтні 1993 року, коли російська Верховна Рада, в якій домінували комуністи, здійснили не одну спробу усунути від влади президента Єльцина через імпічмент, саботаж, заклики до повстання. Третя — у березні 1996 року, коли керівник Служби безпеки Єльцина, колишній охоронець Юрія Андропова, генерал Олександр Коржаков, керівник Міністерства безпеки Росії (наступника КДБ) Михайло Барсуков та їх ставленик віце-прем'єр Олег Сосковець (планований заколотниками на посаду президента Росії) намагались скасувати або перенести президентські вибори, запровадивши надзвичайний стан.

Надзвичайний стан планували ввести через те, що всі проведені в Росії опитування громадської думки на президентських виборах 1996 року прогнозували перемогу кандидату від комуністів Геннадію Зюганову, а не Єльцину. Щоб не втратити владу у 1996 році, завчасно спровокували чеченську війну (з часом її стали називати «Першою чеченською війною», оскільки у 1999 році розпочалася «Друга») — як привід для введення надзвичайного стану та скасування або відтермінування виборів. За планом змовників, Коржаков зобов’язувався знайти спосіб усунути Єльцина: змусити його піти у відставку, замінити його Олегом Сосковцем та побудувати Росію нинішнього типу.