Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Після Полтавської битви 1709 року, у 1710 році, кримський хан Девлет Гірей II, наступник Івана Мазепи Пилип Орлик та запорізькі козаки уклали договір про боротьбу за визволення південних земель від московського панування. Кримський хан обіцяв сприяти відділенню Лівобережної України від Московської держави та її приєднанню до Правобережної України з метою відтворення єдиної незалежної української держави. Хоча тепер Росія й являла безпосередню загрозу для Кримського ханства, невдалий Прутський похід Петра 1711 року пригальмував, принаймні на чверть століття, наміри Росії оволодіти Кримом та вийти до Азову[60].
Під часи російсько-турецької війни 1735–1739 років, коли Кримська орда мусила воювати на боці Туреччини проти Персії за межами півострова, російська армія скористалась цим й у 1736 році розорила столицю Кримського ханства Бахчисарай, перебивши місцеве населення. Наступного року російська армія знову увійшла до Криму та спустошила його, що стало для держави Гіреїв справжньою національною катастрофою. Хан Менглі Гірей (1725–1730; 1736–1741) задумав був помститися Росії. Але його похід проти Москви у 1738 році закінчився невдало.
У 1768 року Кримське ханство взяло участь у війні проти Росії на боці Туреччини. Головна мета війни для Росії полягала в отриманні оперативного виходу до Чорного моря. Туреччина ж розраховувала отримати Поділля та Волинь, розширити свої володіння у Північному Причорномор'ї й на Кавказі, захопити Астрахань та встановити протекторат над Річчю Посполитою. У ході війни російська армія під командуванням Петра Румянцева та Олександра Суворова розгромила турецькі війська в битвах біля Ларги, Кагулу та Козлуджі, а середземноморська ескадра російського флоту під командуванням Олексія Орлова та Григорія Спірідова завдала поразки турецькому флоту в Хіоській битві та під Чесмою. 21 липня 1774 Османська імперія підписала з Росією Кючук-Кайнарджийський договір, за яким Кримське ханство формально здобуло незалежність під протекторатом Росії. Туреччина виплатила Росії контрибуцію в 4,5 млн рублів та уступила Росії північне узбережжя Чорного моря разом з двома важливими портами. До складу Російської імперії увійшли тепер Північний Кавказ та Новоросія.
Прихильників Росії в Криму було мало, тому «обраного» на Кубані проруськи налаштованого Шагін Гірея (командира Кубанської орди) з допомогою російських військ та ногайців посадили в Бахчисараї як кримського хана. Він став останнім ханом в історії Криму. Бажаючи зміцнити російський вплив, Суворов, що в той час командував російськими військами в Криму переселив до Азовської губернії, проти їх волі, частину християнського населення: зокрема й греків до Маріуполя, а вірмен до Нахічеваня, побудувавши так звану Дніпровську захисну лінію від набігів кримських татар. Лінія захисту складалася з семи фортець, які простягалися від Дніпра до Азовського моря[61].
Незважаючи на реформи, проведені Шагін Гіреєм, кримчани так і не змирились з проруським ставлеником, який намагався реорганізувати управління у Кримському ханстві на російський копил. Проти нього повстали навіть його брати, не кажучи вже про простих кримчан. Опинившись у вигнанні, Шагін Гірей звернувся за допомогою до Росії. Катерина Велика відправила князя Потьомкіна придушити повстання та приєднати Крим до Росії, що й було зроблено у 1782–1783 роках. Виданий у 1783 році маніфест Катерини приєднав Кримське ханство і Таманський півострів до Російської імперії. Шагін Гірей відрікся від престолу й оселився спочатку в Тамані, а потім опинився у Воронежі, пізніше — в Калузі. Шагін Гірея, що емігрував до Османської імперії у 1787 році, заслали на острів Родос, а пізніше, за наказом турецького султана Абдул-Хаміда I, стратили.
У 1791 році за умовами Ясського договору Туреччина мусила визнати анексію Криму. З 1802 року Крим увійшов до складу новоутвореної Таврійської губернії Російської імперії. Таким чином до її складу увійшли три материкових повіти та п'ять повітів на півострові. Таврійська губернія проіснувала аж до закінчення громадянської війни у радянській Росії 1921 року. Раніше, у XIX столітті, в результаті Кримської війни 1853–1856 років, Росія втратила право тримати флот на Чорному морі й право будувати військові арсенали на чорноморському узбережжі, але втримала низку кримських міст, зокрема Севастополь.