Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Розділ 14
«Російська весна» у Кремлі та в південно-східній Україні
Після кримських березневих подій 2014 року у південно-східній Україні заговорили про «бандерівську загрозу». Основою для таких побоювань стали численні заяви націоналістичної партії «Свобода» та представників «Правого сектора» про те, що після Києва вони підуть на Схід. Однак ані на українську столицю, ані на Схід праві партії не пішли. А на президентських виборах кандидат від «Правого сектора» набрав 0,7 % голосів (для порівняння — український олігарх єврейського походження Вадим Рабінович набрав 2,27 % голосів виборців, тобто виявився втричі популярнішим).
Під час Євромайдану у Києві та на Сході України відбулися мітинги прихильників Євромайдану, що вимагали приструнити олігархію та повалити режим Януковича. Однак, з часом, гасла протестувальників на південному сході почали змінюватися, хоч ані соціальний, ані етнічний склад населення регіону не змінився. Південно-східна Україна ставала базою боротьби проти «бандеризації» України, а процес пробудження там громадської активності отримав назву «Російської весни».
Насправді «російська весна» була справжньою російською диверсійною операцією, що проводилась в Україні російськими спецслужбами з метою дестабілізації політичної ситуації. З лютого 2014 року в операції «Російська весна» брали участь три сили: місцева російська агентура та агенти впливу; місцеві проросійські «сепаратисти» та «ополченці»; кадрові диверсанти спецпідрозділів російських ГРУ та ФСБ, з тих, яких в радянські часи відправляли до Африки та Латинської Америки для влаштування там заколотів та громадянських війн. Тільки говорити тепер можна не португальською чи іспанською, а рідною російською, що значно спрощувало роботу диверсантів та ускладнювало боротьбу з ними правоохоронним органам України. Проміжною ціллю «російської весни» стало розв’язання інформаційної війни, провокація міжетнічних, міжрелігійних та міжрегіональних зіткнень та створення умов для введення в Україну російських військ для окупації спочатку частини України, а згодом і всієї її території. Звичайно, за політичну та геополітичну мету операції правила ліквідація української державності.
Детонатором вибуху «російської весни» на південному сході України послужила відміна Верховною Радою України Закону про регіональні мови, що давав російськомовним українцям практичну можливість використовувати російську мову як офіційну на південному сході України та в Криму. Непродумане рішення українських парламентарів в буквальному сенсі підірвало Крим та південний схід, а «російська весна» поширилася Україною перш за все під зручним для Росії гаслом захистити російську мову та російськомовне населення від «засілих у Києві бандерівців».
Розпочатий у Києві та в Західній Україні процес захоплення прибічниками Євромайдану обласних адміністрацій, знесення пам’ятників Леніну, споруджених на території країни радянським режимом, відсторонення від влади губернаторів та мерів міст, самосуди та побиття, зокрема прив’язування до «ганебного» стовпа губернатора Волині правили за факти початку «бандерівського наступу». Для жителів східних областей зазначені дії не здавались правильними, хоча до початку «російської весни» Януковича та його клан вони також недолюблювали.