Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
19 лютого 1954 року Президія Верховної ради СРСР (де головував Климент Ворошилов) прийняла Указ про передачу Криму зі складу РРФСР до складу УРСР. Щоправда, перед засіданням Президії Верховної Ради СРСР відбулося засідання Президії Верховної Ради РРФСР, на якому дане рішення прийняли «одноголосно». Першого секретаря Кримського обкому партії, що виступив проти передачі області Україні, зняли з посади та перевели «на підвищення» заступником міністра сільського господарства РРФСР до Москви. Пізніше прийняли Закон СРСР від 26 квітня 1954 «Про передавання Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР».
Однак під жодним із згаданих документів свого підпису Хрущов не залишив.
На найближчій V сесії Верховної Ради РРФСР 3-го скликання, 2 червня 1954 року делегати одноголосно проголосували за приведення російської Конституції у відповідність до всесоюзної. Закон «Про внесення змін та доповнень до статті 14 Конституції (Основного Закону) РРФСР» опублікували. Всі питання щодо законності оформлення передавання-прийняття Кримської області з точки зору радянського законодавства були закриті.
Не слід вважати, що це була єдина така подія — передавання території від однієї радянської республіки до іншої. Ми згадували вже про вилучення Таганрозького округу на користь Росії у 1925 році. Карельську АРСР передали до складу Карело-Фінської РСР; Молдавську АРСР, що перебувала у складі України, передали до знов утвореної Молдавської РСР. Механізми при цьому використовувались подібні: згоду на зміну кордонів та адміністративно-територіального поділу отримали на 3-й сесії Верховної Ради РРФСР 1-го скликання 2 червня 1940 року. Тому якщо визнавати за радянським урядом право на перегляд кордонів всередині СРСР, слід зазначити, що з правової точки зору передання Кримського півострова зі складу РРФСР до складу Української РСР у 1954 році провели законно.
Причини передачі Криму Україні криються не в юридичній казуїстиці. Вони диктувались економічною доцільністю. Після депортації у 1944 році корінних народів Кримського півострова — татар, греків, вірмен та болгар, що вели переважно аграрний триб життя, звиклих вирощувати врожаї в посушливих степових умовах, переселенці з російської глибинки не мали досвіду ведення господарства в подібних умовах та й не бажали займатися важкою працею. Спроба переселенців-росіян вирощувати у степовому Кримі традиційну для них картоплю та капусту успіхом не увінчалась. А за садами та виноградниками вони доглядати не вміли.
Багато росіян переселялись на півострів через пенсійний вік, щоб на схилі літ погрітись на кримському сонці. Звиклі жалітись, ці люди писали про невлаштованість, про брак житла та продуктів. Регіон перетворювався на депресивний. Окрім того, у згаданий період розпочалося будівництво грандіозного на той час Північнокримського водоканалу від Каховського водосховища на Дніпрі. Вести фінансування в подібних масштабах гідротехнічних робіт зручніше було в межах однієї союзної республіки.
Отже, коли Володимир Путін у березні 2014 року під час підписання договору про прийняття Республіки Крим до складу Російської Федерації підкреслив, що ініціатором передачі Криму Україні «був особисто Хрущов», прагнучи заручитися підтримкою української номенклатури та загладити свою провину за організацію масових репресій в Україні у 1930-х роках», президент Росії проявив абсолютне невігластво: у 1954 році Хрущов не міг одноосібно вирішувати долю Криму.
У липні 1990 року, після прийняття Декларації про незалежність України, остання вийшла зі складу СРСР разом із Кримом. У Росії з цього приводу протестів не було. Пізніше факт передачі Кримської області підтвердили двостороннім російсько-українським договором від 19 листопада 1990 року, за яким сторони взаємно відмовилися від територіальних претензій. Окрім того, вказаний факт закріплювався в договорах та угодах, підписаних урядами країн СНД. У лютому 1991 року за результатами референдуму Кримську автономію відновили (вже у складі України).
Після підписання Біловезьких угод про розформування СРСР 8 грудня 1991 року обережний Кравчук про всяк випадок запитав у Єльцина: «А що будемо робити з Кримом?» — «Та забирай!», — відповів Єльцин. Отож, до того моменту Росія подарувала Україні Крим вже тричі: в 1954-му, 1990-му та 1991 роках.
У підписаних договорах про дружбу і співробітництво між Україною та Росією неодноразово декларувалась територіальна цілісність України. Зокрема 1 травня 1992 року прокомуністична Верховна Рада РРФСР прийняла постанову № 2809-1, яка визнавала постанову Президії Верховної Ради РРФСР від 5 лютого 1954 року «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР» такою, що «не має юридичної сили з моменту прийняття», оскільки її прийняли «з порушенням Конституції (Основного Закону) Української РСР та законодавчої процедури». Проте навіть згадана постанова передбачала, що врегулювання питання про Крим могло відбуватися лише шляхом міждержавних переговорів Росії та України за участі Криму та на основі волевиявлення його мешканців.