Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
«По-перше, тільки повне входження територій російських областей України, а саме: Криму, Луганської, Донецької, Запорізької, Дніпропетровської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Київської, Херсонської, Миколаївської та Одеської областей до складу РФ може гарантувати мир, безпеку та процвітання їх населенню, а також надійний захист інтересів Росії. По-друге, реалізувати дане завдання можна, лише встановивши контроль над «матерью городов русских», столицею України, містом-героєм Києвом».
Документ підготували задовго до початку безладів на сході України та окупації Росією Криму. Бо він передбачав розгін Майдану та розпуск Верховної Ради для встановлення одноосібної влади Януковича. «Період хаосу» Росія планувала використати у своїх політичних інтересах, намагаючись зокрема «забезпечити нейтралізацію найвидатніших представників бандерівської опозиції», провести «стабілізаційні заходи» з метою створення сприятливих умов для подальшої участі України в інтеграційні процеси СНД та відсторонення від влади прихильників вступу України до ЄС та НАТО.
Ще на Бухарестському саміті НАТО у квітні 2008 року, за декілька місяців до російського вторгнення до Грузії, президент Путін відкрито заявив, що Україна — держава, яка не відбулась, і багато українських територій, приєднані до України Росією в різні історичні періоди, потрібно повернути. Всі учасники саміту, зокрема, американський президент Дж. Буш, сприйняли висловлювання Путіна за жарт. Не сміявся лише колишній радник президента Путіна з економічних питань Андрій Ілларіонов, який розмістив у своєму блозі статтю «План військових дій проти України». Цей пророчий текст написав не просто політолог, а російський експерт, що багато років пропрацював в Міністерстві оборони Росії.
Третій президент України Віктор Ющенко також мав переконання, що «російський план» щодо України передбачає ліквідацію її як незалежної держави. А тому наполягав на найшвидшому проведенні європейської інтеграції. Процес інтеграції здавався Ющенкові єдиною можливістю уникнути війни та зберегти цілісність України. Про це він заявив ще 21 лютого 2014 року, тобто до анексії Криму. «Розвиток російського сценарію, який полягає… [в] ескалації конфлікту… [та] створенні маріонеткового уряду — треба негайно зупинити, — заявив Ющенко. — Треба створити постійну місію Євросоюзу, яка сприятиме поверненню до європейської інтеграції як гарантії збереження цілісності України, поверненню до миру та стабільності й подальшого проведення реформ у всіх сферах. Європейськими кроками в Україні мають стати ухвалення політичної асоціації, зона вільної торгівлі та запровадження безвізового режиму. Водночас ЄС повинен ввести фінансові санкції та інші обмеження щодо організаторів терору проти українців».
Загалом недооцінка серйозності намірів російського керівництва щодо України мала глобальні наслідки. Більшість політиків, політологів, експертів та спеціалістів у сфері Росії та України вважали, що Путін не наважиться на анексію Криму. Після окупації Криму багато хто вважав, що Кремль обмежиться визнанням «незалежності Криму» та можливим його приєднанням до Митного союзу, однак все-таки не піде на анексію, а тим більше на військове вторгнення на південному сході України. Проте Путін вчинив так, як планував від початку: анексував Крим та приступив до наступного етапу: до засилання на землі України спецпідрозділів ГРУ та ФСБ для організації там «самооборони». Ось одна з перших російських інструкцій, складена для українських «сепаратистів» та «ополченців» південного сходу:
«1. Зайняті будівлі не залишати, а укріплювати. Впродовж нічної частини доби не менше 1000 озброєних осіб мають перебувати у будівлі-таборі. Чоловіки перебувають в загонах, жінки забезпечують продуктами та медикаментами. Організувати цілодобову караульну службу, створити озброєні групи швидкого реагування.
2. В областях — «відрізати» місцеві СБУ. Займати будівлі, вимикати зв'язок, позбавляти дієздатності. СБУ у Києві має втратити опору на місцях. СБУ — противник № 1 і його треба оглушити в будь-який спосіб та висвітити їхню агентуру.
3. Займати регіональні телестудії та розпочинати своє мовлення. Головне — зберегти технічний вихід на телесітку, а журналісти порозбігаються — можна робити що завгодно — показувати ролики з YouTube, зачитувати новини. Головне — надавати свою інформацію.
4. Не вимагати референдумів, а проводити їх. Створювати виборчкоми, вимагати в офіційних виборчкомах списки виборців, домовлятися з типографіями та друкувати бюлетені. Допомогу офіційної влада Донецька, що підтримує референдум, використовувати, але ініціативу їй не передавати.