Нічний адміністратор

Він читав щось зі шкіряної теки, на якій була така ж монограма, як і на його сорочці. І читаючи, усміхався, тому що усміхався він повсякчас. Позаду нього стояла секретарка, яка як дві краплі води була схожа на попередню жінку, яку вони зустріли.

— Фріскі, мене не турбувати, — наказав голос настільки знайомий, що аж Джонатану пішли мурашки по шкірі. Він закрив теку і передав її секретарці. — На терасу нікого не пускати. Що за двигун тарахкоче у моїй бухті?

— Шефе, це Талбот ремонтує підвісний човновий двигун, — відповів ззаду Ісаак.

— Скажи йому, хай вимітається. Корке, принеси-но шам-пусику. Трясьця твоїй матері. Пайне. Підійди-но сюди. Гарно попрацювали, на славу.

Він підвівся, його окуляри комічно сповзли на кінчик носа. Схопивши Джонатана за руку, він потягнув його до себе доти, поки вони не опинилися у приватному просторі один одного, як і тоді, у «Майстер Паласі». Роупер обдивлявся його, зморщивши носа. І роблячи це, він повільно підняв долоні до Джонатанових щік, ніби збирався дати йому ляпаса з обох сторін одночасно. Він так їх і тримав, так близько, що аж Джонатан відчував їхнє тепло, а Роупер тим часом нахиляв голову і роздивлявся його з різних кутів, впиваючись у нього поглядом і стоячи всього за кілька дюймів від нього, аж поки не побачив усе, що хотів.

— Просто чудово, — врешті сказав він. — Молодець — Пайне, молодець — Марті, молодець — бабло. От для чого воно потрібне. Вибачай, що мене не було, коли ти приїхав. Треба було збути кілька ферм. Коли було найважче? — раптом він озирнувся до Коркорана, який саме йшов мармуровою підлогою і ніс тацю з трьома срібними келихами охолодженого шампанського «Дом Периньйон». — А ось і він. Я вже захвилювався, що нам у горлі пересохне.

— Гадаю, після операції, — сказав Джонатан. — Коли одужував. Відчуття, як у стоматолога, тільки в десять разів гірше.

— Чекай-чекай. Це найкращий момент.

Спантеличений Роуперовою манерою розмовляти уривчасто, Джонатан спочатку взагалі не почув музики. Проте коли Роуперова рука піднялася у знак того, щоб усі замовкли, він почув, як Паваротті витягує останні такти «La donna e mobile»[79]. Усі троє непорушно стояли, аж поки музика не стихла. Потім Роупер підняв свій келих і відпив з нього.

— Боже, він неймовірний. Я щонеділі його слухаю. Ніколи не пропускаю, правда, Корке? Ну, ваше здоров’я! Дякую.

— Ваше здоров’я! — повторив Джонатан і також надпив. У цей момент віддалений шум двигуна затих і запала абсолютна тиша. Роупер перевів погляд на шрам на Джона-тановій правій кисті.

— Корке, скількох чекаємо на обід?

— Вісімнадцятьох, шефе, може дійти і до двадцяти.

— Сімейство Вінцетті буде? Я ще не чув їхнього літака. Отої чеської двомоторної коробки, на якій вони літають.