Нічний адміністратор

Була десята ранку.

Невпевнено ідучи поряд з Коркораном гранітним майданчиком Кристалу, Джонатану чітко пригадалося, як тітонька Моніка, німкеня, вела його за руку головним двором Букінгемського палацу того дня, коли вони мали отримати медаль його покійного батька. «Який сенс нагороди, якщо ти вже мертвий? — думав тоді він. — Який сенс ходити до школи, поки ти ще живий?» їм відчинив коренастий чорношкірий слуга у зеленій жилетці і чорних штанах. Представницький чорношкірий дворецький у смугастій бавовняній жилетці зробив крок уперед, щоб зустріти їх.

— Ісааку, ми до шефа, — сказав Коркоран. — Доктор Дже-кілль і містер Гайд. На нас чекають.

У величезній залі їхні кроки відлунювали, як у церкві. Закручені мармурові сходи з позолоченими перилами здіймалися до купола. На шляху до блакитних небес вони утворювали три сходові площадки. Мармур, по якому вони йшли, був рожевого кольору, і сонячне світло відбивалося від них рожевуватим відблиском. Дві фігури єгипетських воїнів у людський ріст охороняли кам’яний арковий вхід. Вони зайшли і опинилися у галереї, де найбільше привертала увагу золота голова бога сонця Ра. Повсюди лежали або стояли грецькі торси, мармурові голови, руки, урни і кам’яні плити з ієрогліфами. На стінах висіли оздоблені міддю скляні шафки, в яких було повно статуеток. Виведені друкованими літерами підписи повідомляли про їхнє походження: Західна Африка, Перу, доколумбова Америка, Камбоджа, Мінойська цивілізація, Росія, Римська імперія, а в одному випадку просто — Ніл.

«Він грабує», — говорив Берр.

«Фредді полюбляє продавати йому вкрадені артефакти», — говорила Софі.

«Роупер збирається тебе сам промацати», — говорив Де-ніел.

Вони зайшли в бібліотеку. Книги у шкіряних палітурках закривали всі стіни від підлоги до стелі. Поруч звивалися безлюдні ґвинтові сходи.

Вони ввійшли у тюремний коридор між двома арковими темницями. У сутінках зі своїх одиночних камер виблискувала антична зброя: мечі, списи і булави, металеві лати на дерев’яних конях, мушкети, алебарди, гарматні ядра і все ще зеленкуваті від довгого перебування в морі і покриті мушлями гармати.

Вони минули більярдну і дійшли до другої центральної частини будинку. Мармурові колони підтримували склепінчасту стелю. Колони відбивалися у викладеному блакитним кахлем басейні, зусібіч якого був мармуровий вестибюль. На стінах висіли імпресіоністські картини, на яких були зображені фрукти, ферми і оголені жінки. Невже це справжній Ґоґен[78]? На мармуровій лавці сиділи двоє чоловіків у старомодних широкуватих штанях і без піджаків й діловито розмовляли над відкритими валізками.

— Коркі, привіт, як поживаєш? — розтягуючи слова запитав один з них.