Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Йосип, який таким чином витлумачив фараонові його сон, заодно запропонував йому цілком кейнсіанське рішення. Порадив робити резервні запаси під час багатих років і не споживати відразу все, що за цей час виросте, а приберегти для бідніших часів. Такий підхід допоміг забезпечити Єгипту процвітання і підкорити багато навколишніх народів (разом з нащадками Йосипа). Принаймні так говориться в біблійній притчі в сорок першому розділі книги Буття.
Краса цієї притчі — у її простоті, завдяки чому її зрозуміє і маленька дитина. Можливо, саме тому про неї говорять, мабуть, тільки в недільній школі (на жаль, на вищих рівнях уже ні, так ніби це притча тільки для дітей). Однак справді страшно, наскільки далеко ми відійшли від основної думки цього тексту. Перемістімося тепер швидко через ціле тисячоліття назад у наш час. І хоч наша епоха створила (і вірить) прекрасні математичні моделі, які вміють вималювати найменший завиток маржинальних деривацій, проте при цьому упускають головне. Під час глобальної фінансової кризи відбулося воскресіння ідей Кейнса і його ліків від слабкої економіки. Якщо падає пропозиція з боку окремих людей і фірм, замість них споживає держава — у борг. Проте економічна політика, до якої ми сьогодні звикли, не має в собі й краплі кейнсіанського. Ми взяли лиш одну частину з учення Кейнса (дозволивши дефіцит), зовсім забувши про другу (імператив формування надлишку в роки добробуту), тож таким чином ми толеруємо і схвалюємо (потребуємо) дефіцит і в роки добробуту. Внаслідок цього виникає щось на кшталт Кейнсового бастарда, який надто сильно відхилився вліво від початкового вчення. Ми не просто не будуємо засіків, де б ми могли запасатися зерном на чорний день — єдине, що ми старанно складаємо на майбутнє, — це облігації.
При зародженні євро було визначено «стелю» для річного дефіциту бюджету в розмірі 3% ВВП. Та тільки правило, що задумувалося з кращих міркувань, досить швидко мутувало: і правило «три відсотки — це максимум» скоро перетворилося на правило «три відсотки — це нормально». Психологічно ми перемістили відчуття збалансованого бюджету на рівень тривідсоткового дефіциту, і коли в нас було три відсотки чи й менше, ми лишалися задоволеними, мовляв, результат виконання бюджету — збалансований. А коли бюджет опускався нижче трьох відсотків, це відразу ж святкувалося як успіх[860].
Та як далеко ми дійдемо з такою позицією? І чому всі говорять про зменшення дефіциту, якщо насправді варто було б обговорювати бюджетний профіцит? Зменшення дефіциту у більшості випадків означає лише повільніше залізання в борги. При цьому те, що нам справді потрібно, — це не повільніше поглиблення заборгованості, а її зниження, і якомога швидше. Тільки так нам вдасться сформувати принаймні якісь фіскальні резерви ще до того, як нас накриє наступна криза — ми не знаємо, коли вона настане, але настане точно. У майбутньому нам доведеться пожертвувати частиною зростання ВВП та штучно сповільнити економіку, пустивши енергію росту на погашення боргів. Саме так виглядає фіскальна політика. Здається, ми забули, що якщо хочемо стимулювати економіку до більшого зростання (фіскальна експансія), ми повинні бути готовими й розплачуватися за це зростання (фіскальна рестрикція).
Поки що нема правила, яке б змусило уряди країн діяти далекоглядно й в успішні роки створювати запаси на чорний день. І хоча тільки дотримуючись цього правила (і не роблячи більше нічого іншого), нам не вдасться не допустити рецесій і криз, проте так ми бодай забезпечимо собі можливість маневру у вирішенні питань. Ми також не можемо запобігти всім пожежам, єдине, що ми можемо, — це запастися водою в цистернах. Саме цих запасів нам не вистачає і потрібно їх швидко поповнити.
860
Дефіцит бюджету Словацької Республіки, ВВП якої зріс у 2007 році на 10%, становив 1,9% ВВП. Усі вітали Словаччину й хвалили за відповідальну фіскальну політику. Напрошується запитання: наскільки велике зростання ми маємо?