Знахідка у бібліотеці
- Автор: Кристи Агата
- Язык: украинский
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Знахідка у бібліотеці». Краткое содержание книги:
Містер Клемент зацікавлено звів брови.
— На Сент-Джонс-Вуд! — Місіс Прайс Рідлі переможно замовкла.
Вікарія, однак, ці слова не вразили.
— І це, я вважаю, пряме підтвердження, — додала місісі: Прайс Рідлі.
А в цей час у Госсінгтоні місіс Бентрі й міс Марпл сиділи у вітальні.
— Знаєте, я така рада, що її врешті забрали, — сказала місіс Бентрі. — Це дуже неприємно, коли в домі труд.
— Знаю, люба моя, знаю, що у вас на душі, — покивала головою міс Марпл.
— Звідки вам знати? — заперечила місіс Бентрі. — Це треба самому пережити. Пригадую, колись у ваших сусідів таке трапилося. Але ж сусіди — то зовсім інша річ. Сподіваюся, — провадила вона, — Артур не розлюбить свою бібліотеку. Ми частенько сидимо там. Що це ви надумали, Джейн?
Глянувши на годинник, міс Марпл підвелася з-за столу.
— Та, мабуть, мені пора вже додому, якщо я більше нічим не можу вам допомогти.
— Не йдіть іще, — попрохала місіс Бентрі. — Я знаю, мапйже всі поліцейські, фотограф і ті, які брали відбитки вальців, уже пішли, але мені й досі здається, ніби от-от має щось статися. А ви не повинні нічого пропустити.
Задзвонив телефон, і місіс Бентрі вийшла з кімнати. Повернулася вона весела, усміхнена.
— Я ж вам казала — щось має бути! Дзвонив полковник Мелчетт. Він везе сюди двоюрідну сестру тієї дівчини.
— Навіщо? — здивувалася міс Марпл.
— Ну… щоб вона подивилася, де це сталось, і таке інше.
— Мабуть, не тільки для цього, — проказала міс Марпл.
— Що ви маєте на увазі, Джейн?
— Гадаю, він хоче звести її з полковником Бентрі.
— Побачити, чи вона часом не впізнає його? — різко кинула місіс Бентрі. — Ну, звісно, вони змушені підозрювати Артура.
— Боюсь, що так воно і є.
— Ніби він причетний до цього! Міс Марпл мовчала. Місіс Бентрі накинулася на неї із звинуваченнями:
— І не розказуйте мені про якогось нікчемного старигана, що жив із своєю покоївкою. Артур не такий!
— Ні, ні. Звичайно ж, ні.
— Він справді не такий. Просто часом він заграє з молоденькими дівчатами, що приходять на тенісний корт. Він до них такий великодушний і поблажливий! У цьому немає нічого поганого. А чом би й ні? Зрештою, якось похмуро завершила місіс Бентрі, — у мене є сад.
Міс Марпл усміхнулася.
— Вам не варто хвилюватися, Доллі, — заспокоїла вона подругу.
— Та ні, я не хвилююсь. А втім, трохи є. Артур теж хвилюється. Його це пригнічує. Всі ці поліцейські, що нишпорять тут… Він пішов на ферму. Подивитись худобу. Його це. завжди заспокоює. О, а ось і вони!
До будинку під’їхала машина начальника поліції. Полковник Мелчетт вийшов разом із гарно вбраною молодою жінкою.
— Місіс Бентрі, це — міс Тернер. Двоюрідна сестра… е-е… вбитої.
— Здрастуйте, — привіталася місіс Бентрі й подала Джозі руку. — Уявляю, як вам, бідолашній, мабуть, недобре.
— Так, це правда. Якось усе це не вкладається… Наче кошмарний сон, — щиро відказала міс Тернер.
Місіс Бентрі відрекомендувала міс Марпл. Мелчетт, ніби між іншим, спитав:
— А чоловік ваш удома?
— Подавсь на якусь ферму. Скоро повернеться.
— О-о! — тільки й мовив розгублено Мелчетт. І
— Може, ви хочете поглянути, де… де це статося? — запитала місіс Бентрі у Джозі. ~ Чи не хочете?
— Та, мабуть, подивлюсь, — якусь мить повагавшись, відказала Джозефіна.
Разом із міс Марші і Мелчеттом, що йшов позаду, місіс Бентрі повела її до бібліотеки.
— Вона лежала он там, — театральним жестом показала місіс Бентрі. — На килимку.
— Ох! — Джозі вся тремтіла. Вона була вкрай приголомшена. Нарешті, звівши брови, сказала: — Я просто нічого не можу зрозуміти! Нічого!
— Ми теж, — мовила місіс Бентрі.
— Не те це місце… — поволі почала Джозі й замовкла.
Міс Марпл легенько кивнула на знак згоди головою і прошепотіла:
— Щоб бути в захваті.
— Міс Марпл, — добродушно підхопив полковник Мелчетт, — ви, здається, хочете щось пояснити?
— Так, я хочу дещо пояснити, — відповіла міс Марпл. — І цілком серйозно. Але, певна річ, це всього лиш мій здогад. Томмі Бонд, — провадила вона, — і місіс Мартін, наша нова шкільна вчителька. Вона підійшла до настінного годинника й зібралася його завести, а звідти вискочила жабка.
Джозефіна Тернер стояла приголомшена. Коли всі вийшли з бібліотеки, вона прошепотіла до місіс Бентрі:
— Ця стара леді, мабуть, трохи той?..
— Аж ніяк, — обурено відказала місіс Бентрі.
— Вибачте, — похопилася Джозі. — Мені здається, що вона вважає себе жабкою чи ще чимось.