Тривожний місяць вересень
- Автор: Смирнов Виктор Васильевич
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Тривожний місяць вересень». Краткое содержание книги:
По мотивам роману в 1976 р. на студії Довженка знято фільм.
…Мировий посередник Сагайдачний вислухав мене серйозно — він насамперед тим і приваблював до себе людей, що вислуховував серйозно все, що б йому не говорили. За ним, на кількаповерхових полицях, стояли книжки, їх було так багато, що якби вони впали разом — чомусь я про це думав, — то завалили б Сагайдачного, утворивши цілу піраміду, і мировий посередник лежав би в її центрі, немов якийсь фараон. І дивно було те, що маленька, наголо побрита голова Сагайдачного вміщує всю мудрість цієї незліченної кількості книжок.
— Одно слово, — промовив Сагайдачний, — «Ромео і Джульєтта» — спритний обман… Нема палкого й самовідданого кохання!.. Кепсько було б, якби так міркував зрілий чоловік, а раз ти… Не бачу біди! Сподіваюся, ти все узнаєш. Усе правильно у письменників. Те, про що ти кажеш, і є вершина кохання. Повинне бути кохання, розумієш? Природа так влаштувала все мудро, щоб не було обману, і якщо тобі після всього хочеться тікати в поля і ліси — тікай! Тікай! Отже, те, що було в тебе, не справжнє, фальшиве, і, якщо не втечеш, воно розбестить тебе, спаскудить. Не квапся, не турбуйся… Усе ще буде, буде так, що тобі нікуди не захочеться тікати, і твої поля й ліси будуть у ці хвилини з тобою, точніше з вами… а ти зумій оцінити це! То щастя. Велике, рідкісне щастя. Його берегти треба…
Так говорив мировий посередник товариш Сагайдачний.
— А це ви… від себе чи з книжок? — спитав я.
Він усміхнувся. Блискотіла його наголо побрита голова, блискотіло пенсне. І Сагайдачний сказав:
— У моєму житті була тільки одна жінка, з якою я не думав про поля й ліси… Ось як дивно все влаштовано. Тільки одна! Одна на весь світ.
Він не обернувся, але я мимоволі глянув на жовту фотографію, що стояла на книжковій полиці за спиною в мирового посередника. На тому знімку з тисненим золотом прізвищем фотографа внизу була зображена жінка в буржуазному солом'яному капелюшку — перша дружина Сагайдачного. І дивно — слухаючи Сагайдачного і дивлячись на вродливу жінку в легенькому солом'яному капелюшку, я згадав, як ішла озимим полем молодша дочка гончара Семеренкова. Ніякою, звичайно, зв'язку між жінкою в капелюшку й Антоніною не було, просто пригадалося: було це раннім ранком, озимина ледь піднялася над сизою ріллею, і стежиною від криниці йшла дівчина з коромислом. Вона ступала так легко, так вільно — висока, струнка, що я завмер і аж ніби наповнився тишею. Озиме поле, і бузкова смуга лісів за ним, і постать дівчини — усе те немовби перенеслося в мене та й застигло десь там, у незбагненній глибині.
Сагайдачний перехопив мій погляд. Йому не треба було повертатися, щоб дізнатися, куди це я уп'ялив очі. Сагайдачний сказав:
— Вона померла від тифу тисяча дев'ятсот дев'ятнадцятого року під Києвом, шістнадцятого травня.
Підійшовши до хвіртки, я зупинився і, щоб дати лад думкам, постукав кулаком по лобі, досить-таки боляче постукав. Я ніяк не міг зосередитися на майбутній роботі. Надто багато всіляких розрізнених думок снувало в голові.
Баба, чекаючи мене, латала шинель біля каганця.
— І носить тебе лиха година! — почала бурчати вона. — Надворі темінь! Молоко захололо!
Баба кинула мені шинель та й заходилася причитувати:
— Ой, лишенько ж, лихо, одне дитя, геть усе зранене, та й те хочуть занапастити, іроди… А завтра якраз твій день ангела, Іванів день, от і подаруночок мені, старій, — у «яструбки» записали!
Хвилини жалості й плачу у баби швидко поступалися місцем нападам гніву.