Сікстен
- Автор: Старк Ульф
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-657-2
- Переводчик: Галина Николаевна Кирпа
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Сікстен». Краткое содержание книги:
У хлопчика є кращий друг Юнте, у якого в голові постійно виникають чудові ідеї, які вони вирішують застосувати на практиці. І ось одна з таких ідей отримує несподіваний поворот, намагаючись відвернути татову увагу від Сікстена на щось інше, хлопці починають шукати татові подружку. Але завдання ускладнює те, що тато хлопчика після розлучення, здається, зовсім охолов до жінок, тому їм доведеться сильно постаратися, щоб здійснити свою затію.
— Бачиш? — питає тато, і його очі блищать чи не так само, як велосипед. — Ніжні гальма, світловідбивач і захищений ланцюг.
— Так, — каже Сікстен. — Але немає рами.
— Зате як злізатимеш з нього, не будеш ударятися в пах, — каже тато. — Ну, що скажеш?
— Дякую, — тихо каже Сікстен.
Вони сідають на велосипеди і рушають.
Тато їде трохи позаду Сікстена. Тож йому не видно, що по синових щоках течуть сльози.
— Витягай руку, коли повертатимеш! — кричить тато.
Він кричить, щоб Сікстен не їхав дорогою дуже далеко. І щоб обережно переїжджав вулицю. Бо татові здається, що будь-якої миті може з’явитися автомобіль і збити Сікстена.
Загалом же вони їдуть маленькими дорогами.
І це добре. Сікстен боїться зустріти когось із знайомих.
— Скоро доїдемо? — кричить Сікстен.
Він геть спітнів під шоломом.
— Скоро! — кричить у відповідь тато.
Він зупиняється лиш тоді, коли помічає корів.
— Тут! — кричить тато. — Зупинимося тут.
Тато любить корів. Він каже, що в них дуже красиві очі.
Тато притуляється спиною до стовбура берези. Закасує рукави сорочки і тішиться сонцем, а ще тим, що біля нього Сікстен і вони будуть снідати на свіжому повітрі.
Велосипеди вони прихилили до коров’ячої загороди.
— Бачиш? — питає тато, киваючи на корів.
— Так, — відповідає Сікстен і відганяє муху.
Потім тато задоволено заплющує очі.
— Коли дивишся на корів, на душі стає дуже спокійно, — каже він. — Правда ж? Щось є в тих очах. Вони такі карі й розумні. Добре тим коровам, Сікстене. Якби моя воля, то я хотів би в наступному житті бути коровою. Вони ніколи не хвилюються. Вони тільки їдять. Сплять і відганяють хвостом мух. І нічим не переймаються.
Сікстенові уривається терпець таке слухати.
Він поволі підводиться й непомітно йде геть.
— А я хвилююся. Я без угаву хвилююся. А це нестерпно, коли нема з ким поговорити.
— Сікстене, де ти? — кричить тато.
Сікстен сидить і жує якусь бадилинку. Тато сідає поруч.
— Про що ти думаєш? — питає тато.
— Про що? — перепитує Сікстен. — Ні про що.
— А мені здалося, наче ти про щось думав, — каже тато. — Ти не радий?
— Та радий, — відповідає Сікстен. — Мені просто цікаво, чи думав ти коли-небудь знов одружитися?
— Одружитися?
— Ага, — каже Сікстен. — Мама ж одружилася.
Тато дивиться на корів, що пасуться у видолинку.
— Мама, атож, — каже він.
І тут тато хитає головою. А тоді обхоплює Сікстенову голову руками й злегка її стрясає.
— То оце такі думки крутяться в цій голівоньці? — питає він. — Ти не хвилюйся. Хіба нам удвох погано? Мені більше ніхто не потрібен. Я ж маю тебе.
Тато обіймає Сікстена. А потім вони починають качатися в траві. Вони качаються, щоб показати, як їм добре.
Вони качаються, аж поки тато не вкочується у коров’ячу паляницю.
— Дідько! — скрикує він і дивиться на свою сорочку. — Тепер нам краще поїхати додому.
СIКСТЕН ЧИТАЄ ОГОЛОШЕННЯ
Тато схиляється над тазиком. Він тре мильним порошком свою найкращу сорочку так, що в нього червоніють вуха.
Але потворна руда пляма не хоче зникати.
— Хай тобі грець, — бурчить він. — Та я ж не зможу її носити. Глянь, що з нею сталося!
Тато показує сорочку Сікстену.
Але Сікстен дивиться на деталі пральної машини, що лежать долі на газеті.
— Зателефонуй майстрові, що ремонтує пральні машини, — каже він.
— Гаразд, — каже тато. — Але що мені робити зараз?
— Я відвезу її в хімчистку, — каже Сікстен.
Добре, що є нагода вийти надвір.
Сікстен бере велосипед. Він хоче встигнути заглянути на хвильку до Сліпого Свена, щоб побачити Юнте. Вони не спілкувалися від того дня на узбережжі. До того ж Сікстен хоче з ним помиритися.
Він заходиться прилаштовувати сорочку на велосипед.
Треба, щоб вона висохла. Тож Сікстен прив’язує її до пластикового стрижня на багажнику.
Коли він мчить з пагорба, сорочка розвівається, мов білий прапор, на якому рудіє пляма. Він пролітає мимо універмагу і кіоску з ласощами. А потім натикається на Бобо, Арне та Мікаеля Бурфоша. Вони, як завжди, гасають на своїх велосипедах.
— Де ти взяв дівчачий велосипед, Сікстене? — горлає Арно.
— А що то в тебе ззаду? — горлає Бобо.
— Коров’яче лайно! — кричить Сікстен.
І він щосили крутить педалі. Бо це слово доводить Бобо до нестями.