Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Вам немає потреби їхати далі. Кобра вже не зможе нам зашкодити.
— Хто він такий, цей Кобра? — запитав лицар Івейн.
— Я не знаю. Знаю лишень, що він лиха й небезпечна людина.
— Виявляється, так, — промовив лицар сухо. — Але ти, схоже, знаєш про нього ще дещо!
— Він з Евіллану.
Ці слова, здавалося, здивували лицаря.
— З Евіллану! — повторив він.
Вармін теж спантеличено поглянув на Тіурі, який тим часом звернувся до лицаря Івейна:
— Прошу вас, шляхетний лицарю, відпустити мене негайно. Можливо, незабаром ви дізнаєтеся більше, аніж я можу розповісти зараз.
— Ти загадковий, юначе, — сказав лицар, помовчавши. — Я чую по твоїй вимові, що ти прийшов з-за Великих гір. Це так?
— Так, лицарю.
— Може, ти тоді. — почав було лицар, але не договорив, кивнув і продовжив: — Я повністю довіряю наміснику і вчиню згідно з його рішенням. Іди з миром! Ти, Варміне, вирішуй сам — їхати тобі з ним чи повертатися до своїх воїнів на схід. Прощавайте.
Тіурі і Вармін вклонилися і невдовзі були у внутрішньому дворі, де, згораючи від нетерпіння, їх чекала решта.
— Що сказав вам лицар? — спитав Паккі друга.
— Гарна новина! Посланець приніс йому: Кобру спіймано!
— Кобру спіймано? Правда? — прошепотів Паккі.
— Так, — мовив Тіурі, — правда.
Паккі дивився на нього сяючими очима.
— Це справді чудова новина. Еге ж! Тепер принаймні можна не боятися кожної тіні й не заглядати за кожний кущ.
Вармін підійшов до них і кашлянув.
— Що там? — запитав Тіурі.
— Як нам тепер вчинити? Їхати мені з вами чи ні?
— Тепер ви можете зі спокійним серцем залишити нас самих, — відказав Тіурі.
— Гаразд. Ти сам це сказав. Бач, я не знаю, чому мене просили повернутися якомога швидше. І якщо ти вважаєш, що наша допомога тобі більше не потрібна, я хочу дізнатися, де вона може знадобитися. Щось не так у цьому королівстві, мені здається — щось назріває. Але, коли твоя воля, я поїду з вами. Зараз я служу тобі, хоч як неймовірно це звучало б, попри те що ти набагато молодший за мене.
Тіурі простягнув йому руку:
— Дякую за допомогу, Варміне, і перекажіть намісникові, що я йому вдячний. А втім, ми особисто подякуємо йому, коли повернемося до Райдужної річки.
— Гаразд. Але я не відпущу вас, допоки не переконаюся, що ви добре озброєні. Можливо, воно й не знадобиться, але не завадить. Від того луку і стріл, що живуть тільки у твоїй уяві, невелика користь! Я дам вам справжні, а зі збройової отримаєте й кольчуги.
Минув певний час, перш ніж усі потрібні речі були зібрані й передані друзям.
— Це обов’язково вдягати? — запитав Паккі, вперше в житті взявши до рук кольчугу. — Мені б звичайну сорочку.
— Звикай, — сміючись, сказав Вармін. — Це надійний захист, і чимось доводиться поступитися.
— Тоді доведеться вдягнути, — зітхнув Паккі. — Але лук мені точно ні до чого. Я вгору й трьох кроків не пройду. — Однак, подумав і погодився: — Гаразд, давайте його сюди. Можливо, це мені й пасуватиме.
Друзі попрощалися з Варміном і його вершниками та виїхали на західну дорогу.
— Тепер ми знову разом! — радів Паккі. — Як тобі мій вигляд? Я хоч трохи схожий на зброєносця?
4. Унавенстадт. Жебрак біля брами
Звісно ж, Тіурі хотілося розповісти Паккі, про що саме він говорив з лицарем Івейном.
— На щастя, він відпустив нас одразу, — сказав Пак-кі. — Я вже трохи злякався, що нас знову затримають, і пожалкував, що ми не перевдяглися на яких-небудь бородатих стариганів, наприклад!
Де б ти ті бороди взяв? — засміявся Тіурі.
— Нічого зараз про те думати, тим паче, що нам це вже не знадобиться. — Паккі роззирнувся довкруж. -Ці Місячні пагорби трохи схожі на гори і такі ж прекрасні, однак я думаю, що ліпше бути від них якомога далі. А ти?
— І я.
Місячні пагорби назавжди будуть пов’язані зі спогадами про години тривог, погрозами розлюченого Кобри і особливо — з убивством молодого писаря.
Їхнє бажання незабаром здійснилося, бо пагорби вони невдовзі залишили позаду і потрапили у зовсім іншу місцину. Юнаки їхали полями хвилястої золотавої пшениці, уздовж пасовищ з ніжно-зеленою травою, де паслися коні, подекуди траплялися темні переліски й дерева.
Дорогою їм зустрічалося доволі багато людей; юнаки проминали села й господарські садиби, а часом вдалині виднілися високі вежі якихось замків.
По обіді почав падати дощ, та він не перешкодив гарному настрою хлопців і не змусив їх стишити хід. Вони їхали вперед навіть після заходу сонця. Дощ скінчився, і вони їхали при світлі блідого місяця, який віддзеркалювався в калюжах. Десь збоку, у канаві, кумкали жаби, а трохи далі у траві сюрчали цвіркуни.