Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Та його побоювання були марними. Лицар Івейн більше нічого не запитав, лише сказав:
— Можу вам повідомити, що вбивцю захоплено в полон.
— Що?! Справді?! — здивовано вигукнули Тіурі й Вармін в один голос.
— Так. Його триматимуть у трактирі «Місячні пагорби», допоки я не вирішу, що з ним робити. Його схопили на моїх землях, і це означає, що судити його буду я.
— Коли це сталося? — запитав Вармін.
— Учора ввечері, невдовзі після того, як ви залиши-
ли трактир. Рано-вранці прибув посланець, який приніс мені цю звістку. Він тут і зможе розповісти вам подробиці. Ось він.
Тільки тепер Тіурі примітив, що в напівтемній залі є ще хтось. За знаком господаря замку той підвівся і шанобливо лишався стояти перед ними. Він був схожий на селянина, та поверх одягу носив кольчугу, а каштанове волосся покривав шолом.
— Посланець привіз нам листа, написаного трактирником, — провадив далі лицар Івейн, — і доповнив його усним повідомленням від себе.
Посланець вклонився:
— Трактирник мені заплатив, та на додачу я приніс звістку від воїнів намісника. Вона призначена лицарю Івейну, володарю Білого Місяця, Варміну, старшині, та двом юнакам, що подорожують із ним.
— Продовжуй, — сказав лицар Івейн.
Посланець знову вклонився:
— Учора надвечір люди з мого села з допомогою чотирьох воїнів намісника спіймали чоловіка, опис якого збігається з описом убивці. Він назвався дивним іменем. якось... Воно було в листі, якого я вам віддав, шляхетний лицарю.
— Кобра, — мовив лицар Івейн.
— Кобра. — повторив Тіурі тихо.
— Спершу він заперечував убивство, — розповідав посланець, — та коли ми зв’язали його й замкнули в одній із кімнат трактиру, він наче сказився: почав лютувати, проклинаючи і нас, і цю країну, і тих двох юнаків. їх проклинав найлютіше.
— Чому? — запитав лицар.
— Це справді дивно, — промовив посланець стиха. -Він не сказав чому. Можливо. від страху? Я сам там був і все чув. Одного з них він називав на ім’я. «Проклинаю тебе, Тіурі! — кричав він. — Хай чорт тобі в’язи скрутить і разом з ним уся нечиста сила!»
Посланець замовк, і Тіурі на мить відчув холод, начебто сам він там був, коли Кобра скаженів. Але відчуття це тривало недовго: Кобру ж бо спіймано!
— А хто такий Тіурі? — запитав лицар Івейн.
Вармін ворухнувся, але промовчав.
— Ти Тіурі? — запитав лицар хлопця.
— Так, лицарю.
— Чому цей Кобра бажає тобі стільки зла?
Тіурі трохи подумав.
— Певно, тому, що я один із тих, через кого його ув’язнили.
Лицар Івейн поглянув на нього задумливо, і Тіурі зрозумів, що він когось йому нагадує, але ніяк не міг пригадати — кого.
Лицар знову звернувся до посланця:
— Ви можете ще щось розповісти?
— Так, шляхетний лицарю, — те, що є в листі. Воїни намісника просили свого старшину якомога швидше повернутися на схід разом з тими вояками, що залишилися при ньому. Але, звісно, лише тоді, коли ці юнаки зможуть без них обходитись.
— Чому мені треба повернутися?
— Цього вони мені не сказали.
— Маєте ще щось додати? — запитав лицар Івейн і, коли посланець заперечно похитав головою, продовжив: — Тоді можете йти. Мої слуги подбають, щоб вас нагодували. Я ж своєю чергою передам з вами листа.
Посланець низько вклонився і вийшов.
— Хто ти такий? — запитав лицар у Тіурі.
— Ви вже знаєте, лицарю, мене звати Тіурі.
— Звідки ти?
— Зі сходу, лицарю.
— Ти, одначе, не служиш королівському намісникові?
— Ні, шляхетний лицарю, — втрутився в розмову Вармін. — Але намісник доручив мені й моїм людям супроводжувати їх. Вони їдуть на захід і поспішають.
— Це справді так, лицарю, — підтвердив Тіурі.
Вармін дістав щось з-під кольчуги і простягнув лицареві.
— На знак того, що я дію за дорученням намісника, він дав мені свою пальчатку.
— Я впізнаю її, — промовив лицар. Він повернув Вар-мінові пальчатку і продовжив: — Хоча, здавалося б, у королівстві панують мир та порядок, те, що сталося, непокоїть мене. Намісник Ардіан не посилає своїх воїнів супроводжувати когось без причини. Я не затримуватиму вас тепер, коли ви знаєте все, що мали дізнатися. Що ж до Кобри, то він залишиться моїм полоненим, і я сподіваюся, ви повернетеся, щоб свідчити проти нього. Цього ж я очікую і від тебе, Тіурі.
— Так, лицарю, — сказав юнак.
Він відчував радість і полегшення. Кобра ув’язнений! Тепер йому більше нема чого боятися. Завтра до вечора вони будуть в Унавенстадті; доручення майже виконане. Юнак повернувся до Варміна: