Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Це, — милувався Паккі, — найкрасивіше з того, що я бачив під час нашої подорожі.
— Згоден, — відповів Тіурі.
— Чи місто Дагонатбург таке саме?
Тіурі похитав головою:
— Ні, це значно красивіше.
— Це, мабуть, найгарніше місто у світі, — сказав Паккі.
Тіурі повторював подумки слова листа, а потім тихенько проспівав їх на мотив Паккі, той підспівував. Так вони і їхали. Але коли під’їхали вже зовсім близько і сонце стояло над містом на заході, вони замовкли.
Дорога розгалужувалася на безліч стежин, що вели до різних брам та хвірток у міській стіні зі сходу, на порослі травою стежки, витоптані кіньми, і бруковані доріжки з кам’яними сходами. Усі брами та хвіртки були відчинені, але повсюди стояли вартові, що мали дуже поважний вигляд з барвистими щитами та шоломами з пір’ям. На низьких білих стінах теж стояли чатові.
Друзі захоплено перезирнулися.
— Ми тут! — прошепотів Паккі.
— Майже, — додав Тіурі.
Вони звернули на одну з доріг і мимоволі пустили коней кроком — навколо було так багато на що подивитися. Уздовж сходинок і доріг у траві стояли колони, прикрашені скульптурами та дивними знаками.
І тут вони помітили чоловіка, який різко виділявся на тлі навколишньої краси. Старий жебрак сидів на землі неподалік брами, притулившись до колони. Він був одягнений у пошарпаний латаний плащ з каптуром, з-під якого виглядали лише ніс, довгі сиві заплутані пасма волосся та борода. Поруч лежав костур, а в руці він тримав жебрацьку чашу. Жебрак заговорив з хлопцями і попросив у них милостиню.
Тіурі дістав гаманця, отриманого від намісника. Там лишалося небагато, але він кинув усе в простягнуту чашу. Паккі також віддав усе, чим володів: свого мідного грошика.
Жебрак пробурмотів слова подяки, і друзі хотіли були вже їхати далі, але той голосно заговорив, зупиняючи їх.
— Краще б я вам не дякував.
— Чого б це? — здивувався Тіурі, який опинився ближче до нього, ніж Паккі.
— Сидиш там високо на своєму коні, мандрівнику, і жбурляєш монету, навіть не поглянувши мені в обличчя! А тепер промчиш повз мене й забудеш за мить. О, ви, сповнені нетерпіння, я вам надокучив. Так, я лишень жебрак, прикра затримка, яку, на щастя, скоро оминеш.
Тіурі поглянув на жебрака, не знаючи, що й сказати. У нього не стало духу проїхати повз нього, як він збирався. Голос старого звучав так жалісно, так гірко і безнадійно.
— Чого ж ти чекаєш? — мовив жебрак. — Проїжджай, чужоземцю. Це Унавенстадт, королівська столиця, місто, де немає бідності. Увійди до нього й забудь мене, як і всі забувають. Яка потреба поблажливо спуститися до мене, злиденного?
— Не гнівайтеся на мене! — перепросив Тіурі. — Я не хотів вас образити. Вибачте, що я поспішив і не затримався біля вас. Я віддав вам усе, що мав, і дуже хотів би допомогти, якби міг.
— А-а-а! Якщо так, тоді дякую! Ви хотіли б мені допомогти. якби могли. Я тішуся з цього. Більшого мені й не треба. Прощавайте. І нехай вам буде відплачено по заслузі. Та збудеться те, чого я вам бажаю. Прощавайте!
Він відвернувся, намацав свого костура й почав важко підводитися. Паккі поклав руку на плече Тіурі й шепнув:
— Їдьмо!
Але Тіурі не міг відвести погляд від прохача. Він відчував великий жаль до нього і раптом зрозумів, що не хоче в’їздити в місто, допоки не загляне йому в очі й не дізнається, кому подав милостиню. Хлопець зіскочив з коня, не слухаючи, що шепотів йому Паккі, простягнув руку жебракові, аби допомогти, і промовив:
— Я поспішаю, але не настільки, щоб не засвідчити, що хочу допомогти і хочу пізнати вас.
Жебрак прийняв його допомогу. Тепер він стояв навпроти Тіурі, спираючись на костур; обличчя його було майже повністю приховане каптуром і волоссям.
— Дякую, — тихо сказав він. — Ти такий, як я і сподівався. Не за гроші дякую тобі, а за те, що зараз стоїш переді мною.
— Ви хотіли подивитися на мене? — здивувався Тіурі.
Не відповідаючи, жебрак схилився ще нижче.
— Ви хотіли на мене поглянути? — знову запитав Тіурі.
Серце його забилося сильніше. Сам не розуміючи чому, він знав, що ані кроку не зрушить з місця, допоки жебрак не погляне йому у вічі. Лише пізніше він зрозумів, що відчував цієї миті: його співчуття зникло, поступившись місцем цікавості й безпідставному відчуттю напруження, неначе це було страшенно важливо, щоб жебрак подивився на нього, неначе в цей момент від цього багато залежало.
Нарешті жебрак відповів:
— І я зроблю це. дурню.
Враз Тіурі відчув небезпеку. Він навіть не дуже злякався, коли жебрак відкрив своє обличчя. Він уже знав, чиї очі зустрінуться з його поглядом — холодні, брехливі, як очі змії. Кобра! Нарешті він зустрівся віч-на-віч зі своїм ворогом, якого так довго боявся!