Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Ми подбаємо про ваших коней, — звернувся один з охоронців до юнаків. — Заходьте і повідомте про себе капітану варти.
Тіурі й Паккі увійшли до просторого двору, де юрмилося багато людей. До палацу вели широкі сходи. До них підійшов молодий лицар з білим щитом, схоже, це був начальник охорони.
— Чого добродіям треба? — запитав він.
— Ми просимо, щоб нас прийняв король Унавен, -відповів Тіурі.
Лицар здивувався:
— Навіщо? Хто ви такі?
— Нас звуть Паккі й Тіурі. Ми принесли важливу для короля звістку.
— Хто вас послав?
— Лицар Едвінем із Форестерре.
Молодий лицар здивувався, але сказав лише:
— Ходімо.
Вони піднялися сходами й потрапили у велику залу.
— Зачекайте тут. Я сповіщу короля про ваш приїзд. Що за звістку ви принесли йому?
— Про це я можу говорити тільки із самим королем, — відказав Тіурі, — і якомога швидше. Негайно!
— Добре, — кивнув лицар. — Я все перекажу королю. Та спершу скажи мені.
Тіурі, не дослухавши, витягнув з-під сорочки персня, що висів на шворочці, і показав лицареві:
— Ось знак, що я посланий лицарем Едвінемом. Проведіть нас до короля!
Лицар дивився на нього широко розплющеними очима.
— Гаразд, ідіть за мною.
Вони пройшли анфіладою зал, і нарешті лицар зупинився біля якихось дверей, постукав, увійшов і невдовзі з’явився знову:
— Король Унавен чекає на вас.
Тіурі хотів було увійти, та раптом побачив, що Паккі не рухається з місця. Зупинившись у дверях, він шепнув:
— Паккі, ходімо!
Паккі похитав головою.
— Та ходімо ж!
— Ні.
— Ти маєш увійти разом зі мною!
— Ні, — повторив Паккі, — ти йдеш один. Так краще.
— Король Унавен чекає на вас, — повторив лицар.
— Поквапся, — прошепотів Паккі, — не можна змушувати короля чекати.
Тіурі довелося увійти самому, хоча він і шкодував, що Паккі відмовився іти разом з ним. Переступаючи поріг, він відчув, як у нього тремтять ноги. Двері за ним безшумно зачинилися.
Покій, до якого він увійшов, був невеликим, біло-блакитним, по обидва боки прикрашеним колонами. Юнак стояв перед королем Унавеном.
Король підвівся з крісла, уважно дивлячись на Тіу-рі. Він був уже старий, зі сріблясто-білим волоссям і бородою. Одяг короля був білим, жодних прикрас він не носив, окрім вузького золотого обруча на голові. Але ніхто б не засумнівався в тому, що це король: постать його була справді королівською, обличчя — благородним і мудрим. Він нагадав Тіурі Менауреса, особливо його очі були схожі на очі відлюдника.
— Підійди ближче, віснику, — голос короля пасував його зовнішності.
Тіурі підійшов до нього і став на одне коліно, як це часто робив раніше перед королем Дагонатом.
Юнакові коштувало певних зусиль, щоб заговорити.
— Ваша Величносте, я приніс послання від Едвіне-ма, Лицаря з Білим Щитом. Та спершу мушу повідомити вам, що лицар Едвінем загинув. Помираючи, він віддав мені листа, якого я присягнувся доправити вам, і свого персня. ось він.
Король Унавен узяв персня.
— Встань! — звелів він.
Тіурі послухався.
Якусь мить король мовчки дивився на перстень.
— Це дуже сумна звістка, — промовив він повільно. -Як помер мій лицар?
— Його було вбито, Ваша Величносте, Червоними Вершниками з Евіллану.
— Лицаря Едвінема вбито. вершниками з Евілла-ну! — повторив король. — Боюся, це не єдина погана новина. Дай мені листа, віснику.
— Ваша Величносте, його в мене більше немає. Лицар Едвінем велів знищити листа в разі небезпеки, аби його не відібрали, і мені довелося це зробити. Та я вивчив текст напам’ять.
Король уважно поглянув на нього й несподівано запитав:
— Хто ти, віснику?
— Мене звати Тіурі, Ваша Величносте.
— Добре, Тіурі, говори. Я слухаю.
Тіурі з жахом зрозумів, що не знає, що має говорити! Він не міг згадати ані слова! Жодного слова з листа, якого так часто повторював про себе. Неймовірно! Треба заспокоїтися — і слова повернуться до нього. Ті-урі заплющив очі, гарячково намагаючись пригадати текст, проте в голові було геть порожньо. Він похолов: забути текст листа!
Тіурі знову розплющив очі й поглянув на короля. Чи не виявляє той нетерпіння? Потім опустив голову, відчуваючи, що червоніє від сорому. Він мусить згадати. Мусить!
І раптом таки збагнув — адже Паккі також вивчив листа! І навіть придумав мелодію. Мелодію. Тіурі почав наспівувати її подумки, і слова одразу ж повернулися. Піднявши голову, він спіймав здивований погляд короля Унавена.